Так, це сумна історія (принаймні одна із них), але я не думаю, що менші зрозуміють в чому сум, а дорослі, які зрозуміють, побачать і надію. Я купила це племіннику, але із величезним задоволенням прочитала сама - просто не могла відірватись.

Книга містить три історії і вони дуже сумні для дитини. Всі три. Ілюстрації чудові а от чому жодна з історій не містять радості...я не зрозуміла. Одну з історій можна почитати з дитиною і проговорити...але не бачу потреби купувати таку книгу для домашньої бібліотеки.

Є книги, які написані для дітей, але зачіпають дорослих сильніше, ніж вони самі очікують. «Історії про Пандімуна» Крістіни Нгуєн – саме така книга. Це казка, але не про принцес і драконів, а про пошук себе, про страх, про силу невидимого і про важливість бачити те, що не можна пояснити словами. Вона про мандрівку, яка здається простою, але веде набагато глибше, ніж можна уявити. Про істот, яких ми не помічаємо, але які завжди поруч. Про великі питання, які ховаються в маленьких історіях. Чому це гарна книга і для дітей, і для дорослих? Діти знайдуть у ній казку - чарівний світ, фантастичних героїв, магію. ✔ Дорослі - філософію, роздуми про життя, страхи, які залишаються навіть після того, як ми виростаємо. Ця книга ставить питання, які дорослі бояться собі задати: - Що робити, якщо світ навколо змінюється, а ти не встигаєш за ним? - Чи можна подолати страх, чи він завжди житиме всередині? - Чи існує магія насправді, чи ми просто забули, як її бачити? Про що насправді ці казки? - Про невидимі речі, які визначають нас. Як у Маленькому принці – важливе не завжди можна побачити очима. - Про зміни, яких ми боїмося, але які неминучі. Життя – це рух, і ця книга нагадує про це через символи та метафори. - Про дорогу, яка важливіша за мету. Кожна історія тут – це частина шляху, і в ній більше сенсу, ніж у будь-якому фіналі. Це книга, яку потрібно читати не поспішаючи. Вона залишає простір для роздумів, для власних висновків, для того, щоб побачити у ній щось особисте. Це казка, яка не дає готових відповідей, а навпаки – змушує ставити правильні запитання. І саме тому вона залишається в пам’яті, навіть коли перегортаєш останню сторінку.