Це щось таке не зовсім традиційне і звичне для пересічного читача. Тут автор пропонує "ремікс" на тему шістнадцяти боснійських севдалінок — традиційних меланхолійних, драматичних пісень — і трьох далматинських пісень, севдалінкам співзвучних. Це немов переказані на новий лад традиційні пісні, їхня незалежна інтерпретація, яка, тим не менше, несе глибокий зміст. Тут зустрічаються Схід і Захід, вороги і друзі, закохані та зневірені, християнство та іслам, Османи і Габсбургів, вбивці та їхні жертви. Тут все переплутано, немов у калейдоскопі, проте й все має свій усталений хід подій. Вона глибока і не завжди до кінця зрозуміла. Адже це внутрішній світ балканської країни, його стара історія та незвична сучасність. Тут відчувається вся біль та радість країни, її переживання, війни, розбрати та постійні конфлікти. Ця книга розкриває перед нами всю історії цієї невеликої країни. Через своїх героїв автор показує оголену душу, всі турботи, радощі та прикрощі, через які доводилося пробиратися пересічним жителям, аби здобути своє щастя. Цікава, пізнавальна і не зовсім традиційна

Саме з цієї книги розпочалося для мене знайомство з культурою і літературою Балкан. Міленко Єргович зібрав традиційні боснійські пісні – севдалінки - і переробив їх у прозовий твір. Тому книга «Іншалла, Мадонно, іншалла» стала збірником малих оповідань, у які покладено традиційні пісні балканців. Читати такий твір не тільки цікаво, але й пізнавально з погляду вивчення культури, історії та побутових особливостей іншого народу. Читала я цю книгу довго, але не тому, що було нецікаво або складно написано, а тому, що кожна історія, подана у книзі, варта осмислення і запам’ятовування. У оповідках фігурують боснійці різного віку, статі, соціального положення, «хороші» і «погані», побожні й ні, обдаровані талантами або багатством, або ж, навпаки, скалічені війною або хворобою. У них різні долі, характери, вдача. Але читати їх історії завжди цікаво. Мабуть, для мене ця книга була цікавою ще й тому, що я мандрувала Балканами і закохалася у них. Але й тим, хто не бував у цих краях, буде цікаво читати про культуру і особливості менталітету іншого народу. Не дарма ж кажуть, що знайомство з культурою іншої країни треба розпочинати з дитячих казок і народних пісень, бо у них закладена мудрість народу, його історія, вірування і основні засади виховання.

Існує думка, що для того, аби пізнати душу народу, слід проникнутись його народними піснями. Таким ключем до розуміння боснійської ідентичності виступають особливі традиційні переспіви, котрі називаються севдалінками. Їхня назва походить від турецького слова «севда», що означає і «любов», і «страждання» водночас. Чого ж більше в багатовіковій культурі Боснії і Герцеговини, можна дізнатися, прочитавши роман Міленка Єрґовича «Іншалла, Мадонно, іншалла». Міленко Єрґович – відомий балканський письменник та журналіст, а саме боснійсько-герцеговинський і хорватський, твори якого, до речі, найчастіше друкуються у сусідніх Сербії й Чорногорії. Поет, автор оповідань та романів, перекладених, більш ніж на двадцять мов. Завдяки збірці короткої прози про життя «маленьких» боснійців під час війни «Сараєвські «Мальборо»», Міленко Єрґович став лауреатом престижної Премії миру імені Еріха Марії Ремарка. Роман «Іншалла, Мадонно, іншалла» – це вже третя книжка з його доробку, яку переклала на українську мову Катерина Калитко. «Ця книжка для мене справді важлива, і в дечому вона кардинально відмінна від інших моїх текстів. Я люблю писати дуже різні книжки, але у цій в найрадикальніший й найінтенсивніший спосіб спробував показати природу місця, Боснії і Герцеговини як місця,» – стверджував автор під час презентації українського видання, що відбулася на цьогорічному Книжковому Арсеналі у Києві. «Іншалла, Мадонно, іншалла» – унікальний роман, оскільки являє собою збірку «прозових реміксів» шістнадцяти боснійських севдалінок – традиційних меланхолійних, драматичних пісень – і трьох співзвучних їм далматинських пісень. Їхні автори здебільшого є невідомими, а кожен виконавець підлаштовує пісню під себе, залишаючи міцну ліричну основу, завдяки якій вгадується конкретний життєвий біль і втрата, що зумовили її складання. Героями оповідок Міленка Єрґовича постають найрізноманітніші боснійці, вигадані і цілком реальні, котрі проживали в Сараєво та околицях у часи Османської та Австро-Угорської імперій, Соціалістичної Югославії та балканських воєн 90-х років. Їхні історії, кожна з яких неначе створює тло для наступної, разом утворюють направду ні з чим незрівнянне місце зустрічі Заходу та Сходу, різних рас, віросповідань та соціальних прошарків – що й казати, боснійського життя у всіх його проявах. Наприкінці роману, у післямові, можна довідатися назву пісні, за мотивами якої створено те чи інше оповідання, коли і в якій ситуації її почув письменник та інші цікавинки, котрі сприяють кращому розумінню книжку в цілому. Роман «Іншалла, Мадонно, іншалла» належить до таких творів, які до снаги перекласти з боснійської мови лише дуже і дуже досвідченим та ерудованим тлумачам. Хоч він був написаний ще у 2004-му році, окрім українського перекладу, поки що існує лише білоруський. Така складність опрацювання тексту «Іншалли…» є зумовлена тим, що оповіді притаманна особлива мовна мелодика та насиченість великою кількістю арабізмів й турцизмів. Особисто мені, прочитання цієї книжки принесло величезне задоволення, у чому, безперечно, колосальна заслуга нашої талановитої перекладачки Катерини Калитко. Впевнена, цей непересічний твір сподобається усім поціновувачам «густої», інтелектуальної прози, а також допоможе відкрити для себе доволі екзотичний світ традиційної боснійської культури.