Книги Люко Дашвар завжди вражають своєю відвертістю. Я не скажу, що я прихильниця цієї письменниці, дуже часто мені її книги здаютьяс важкими та навіть трішки дикими, і ця книга не виняток. Звичайно, авторка зачіпає дуже важливі теми у своїх творах (у цій, наприклад, тема нечесних рієлторів, яка є дуже актуальною зараз), але те, як вона це все подає іноді вводить у ступор просто. Можна було б сказати, що вона подає все таким, яке воно є насправді, але це не зовсім так. Вона мішає у своїх книгах реальність, минуле, заправляє це все містикою, віщими снами і з цього виходить щось дуже дивне. Ну але комусь в книгах саме таке й подобається. У самій книзі є дві сюжетні лінії: одна про стареньку Костомарову, яку ніби обдурив рієлтор, через що вона лишилася без грошей та квартири, а інша про дівчину Меланію, яка бачить дуже дивні сни. Згодом долі цих героїв перетнуться, але це відбудеться вже потім. Як виявиться Костомарова не звичайна собі бідна старенька, яка лишилась на вулиці через людську злість, а ким вона виявиться можна дізнатися з книги. Загалом я раджу її читати поціновувачам творчості Люко Дашвар, бо якщо ви як і я не зовсім розумієте про що книги цієї письменниці, то вам навряд ця книга сподобається.

Особисто на мою думку Є одне але. Трохи незрозумілий роман. Дуже багато сюжетів , які переплітаються і починаєш губитися. То головна героїня тут, потім вона там незрозуміло чого... Тож, саме за це зніму всього одну зірочку. Коли тільки почала читати (нагадую для тих хто вже прочитав , то все почалося зі сна, який сниться Меланії) думала взагалі, що це за детектив має бути... А згодом, зрозуміла, що це гострий та пронизливий роман. Костомарова ось реально героїня, яка торкається струн душі. Стара, якій неможливо не співчувати. Не дивлячись ні на що, я як завжди з великим задоволенням читаю книги Люко Дашвар. І чекаю на вихід нових романів. І всім рекомендую !!!!! Не вагайтеся, замовляйте.

Ох, що ж то воно наворочено.. Всі книги Люко Дашвар, які я прочитала, були і є моїми книжковими фаворитами . Але. Почну з початку. Дашвар майстриня перетинати різні долі, життєві стежки різних персонажів, не схожих і не знайомих. Ці колаборації ми зустрічаємо навіть в інших книжках. Але в цій історії вона намагалась поєднати долі, але вийшло це якось не вміло, не по "дашварівськи" чи що. З героїв хоч якість емоції викликали Перегуда та собака. І як завжди стається в романах письменниці-вона їх /спойлер/. Чи пройшли вони свою ініціації? Не знаю, як і те за що їх так покарано в кінці. Головна героїня- ну це дівчина з причудами. Але самі її роздуми,висловлювання,мрії - це вода, незрозуміла і каламутна. Коли починала читати її аморфні думки, то перестрибувала через слово, наскільки тяжко читати її мозкові потуги. Не розумію її вчинків, так, вона намацує свої горизонти,себе, але така безхребетна- робить те, чого не хоче,говорить те,чого не хоче та й живе зовсім не в відповідності своїм бажанням. Чи пройшла вона свою ініціацію?.. Взагалі, слабко як на Дашвар, і шкода. Шкода як ту собаку в кінці.