Доволі складна книга, сповнена занурення в темні віки та філософію Середньовіччя, де античність заперечувалася. З одного боку, нібито пародія на Шерлока Холмса, з іншого - філософсько-релігійний трактат. Книга не для пересічного читача, а для інтелектуала. Мені, до речі, «Ангели і демони» Дена Брауна чимось її нагадали.Сюжет цікавий, але тло сповнене мороку та темряви. Ти постійно очікуєш, що ось-ось станеться якесь страшне дійство за участі Божого провидіння.

Сюжет зосереджується на монастирі XIV століття, де серія загадкових смертей змушує детективного монаха розплутувати інтриги, таємні знаки і заборонені знання - кожна книга, рукопис і приміщення стають ключем до істини. Атмосфера похмура і гнітюча, з відчуттям тиску релігійних правил, інтелектуальних баталій і невидимої загрози. Персонажі складні, їхні мотиви проявляються через віру, амбіції, страх і прагнення до влади чи знання. Для мене роман цікавий поєднанням детективу, історії і філософії - інтрига наростає поступово, а фінал логічний, холодний і залишає відчуття інтелектуальної завершеності.

Довго не бралася за читання «Ім'я троянди», хоча свою думку скласти хотілося. Цей важкий томик виявився дуже цікавим, можна сказати, що я навіть не помітила, як настала розв'язка. До речі, кінець історії виявився сумним. Ну що ж, епоха і жанр зобов'язують. Це було захоплююче. Починаючи від самого розслідування, закінчуючи всіма розмовами про виникнення чернечих орденів та інших посвячених богові течій. Звичай монастиря. Щоправда, міфи та вигадки про виникнення релігії. Якщо ви таке любите, то точно сюди. «Ім'я троянди» - це можна сказати канонічний приклад як із наукової праці можна зробити сучасну детективну історію на історичну тему. При цьому не втратити і наукової, і філософської, і смислової складової. Як на мене концепція геніальна, та й втілення також. Можна отримати таке естетичне, філософське та детективне задоволення. Незважаючи на нескладну мову, непідготовленому читачеві буде нелегко. Я не фанат євангельських філософських праць і в якихось моментах мені було нудно, іноді хотілося швидше цей шматок тексту «проковтнути» особливо не вникаючи. Але такі моменти, як випадкова зустріч Адсона з незнайомкою, були як «бальзам на душу». Прекрасний опис враження головного героя від перового сексу. Читала затамувавши подих і прямо шкірою відчула стан головного героя та його бажання. Ще один епізод, що врізався в пам'ять, - опис лабіринту в Храміні. План, яким розставлені книжки у кімнатах. Це та загадка, розгадування якої із задоволенням відстежуєш. Еко, до речі, жартівник. Головні герої у нього Баскервільський та його помічник, який і створив ці записки – Адсон. Загалом ця книга для мене стала чудовим відкриттям. Пішло б книзі на користь, якби вона була меншою за обсяг? Для мене так, але загалом і не заважало. Не було бажання закінчити швидше чи покинути.