Книга Ім’я рози

По емоціях від прочитаного (тільки цим) ця книга нагадує мені “Шантарам”, бо в обох випадках це одночасно 1 та 5. Проте з Робертсом, зрештою, вийшло більше позитивних вражень, а з “Ім’ям Рози” — розчарувань. Очкування були дещо завищенні, розв’язка не змогла вразити та й стиль письма сильно вибивається з потоку нещодавно прочитаного. Мені обіцяли “Код да Вінчі”, тільки набагато краще. Якби я тоді знав, що це слова радше про “Маятник Фуко”, то міг би уникнути шоку. Однак, зовсім не хочу відвадити когось від ознайомлення, бо роман беззаперечно вартий уваги. Просто будьте готові, що це не просте чтиво.

Читати його важко та довго — здавалось, що мучити книгу буду місяць. Згодом після початку стає трохи легше — чи то звикаєш, чи то автор трохи сповільнює оберти з мовою твору, — та в якийсь момент навіть почитаєш розуміти різницю між міріадами чернечих орденів, проте у фіналі воно наче не має значення. У книзі дві сюжетні лінії, з яких лінія конфлікту між церквою та владою видається мені майже ніяк не пов’язаною з детективною, а остання — без вогню (лише у фігуральному значенні). Залишилось відчуття, що ефект першої над другою мав бути більшим, інакше можна було обійтись без неї.

З іншого боку, мене приголомшили стиль, який створює враження, що роман був неначе написаний кілька сотень років тому, а не в кінці минулого століття, та рівень історичних пізнань Еко. Але іноді здається, що він бере факти просто зі стелі, проте перевіряти їх на достовірність немає жодного бажання, бо не управишся й за рік. А ще він пише доволі дотепно, що приємно розбавляє атмосферу. В якомусь коментарі прочитав фразу, що автор цією книгою ніби вихваляється: “Дивіться, як я можу!”. І знаєте — може.

Роман «Имя розы» одновременно исторический, детективный, философский и готический. Так что, в принципе, он рассчитан на любого читателя.
Действие происходит в начале 14-го века в средневековом монастыре. В центре сюжета - бывший инквизитор Вильгельм Баскервильский и его юный спутник (в будущем - летописец и, если верить Умберто Эко, — автор этой истории) Адсон Мелькский. Повествование ведётся от лица Адсо. Вместе они расследуют дела об убийствах и раскрывают некоторые секреты монастыря.
В романе много аллюзий как к прошлому, так и к будущему (относительно 14 века) и чтоб их всех заметить и понять, надо быть самим Умберто Эко. Либо хотя бы прочитать Библию. Но вообще, можно и без подготовки.
Роман пропитан любовью к книгам и библиотекам. Тут, быть библиофилом — совершенно нормально и даже приветствуется. Также, видно, что перед написанием автор очень тщательно распланировал весь текст, ведь его композиция идеальна, если идеал вообще существует.
Вообщем, роман однозначно рекомендую. Если вы не уснете на первых главах, то он вам понравится. Буду и дальше знакомиться с автором.

В свое время этот роман после публикации в "Новом Мире" стал сенсацией. Он стал бестселлером не только среди интеллигенции угасающего СССР, но и во всем мире. "Имя Розы" не имеет аналогов в мировой литературе, это абсолютно оригинальное по стилю, сюжету и масштабу отображения реалий быта произведение. Кроме того, литературный талант автора сделал эту в буквальном смысле "большую книгу" захватывающей с первой до последней страницы. Несмотря на сложность темы, коммерческий успех пришел сразу после публикации романа. По признанию самого Умберто Эко, доходы от публикации "Имени Розы" позволили ему много тратить на книги, которые он раньше не мог приобрести. Успех романа дал старт писательской карьере университетского профессора. Сюжет "Имени Розы" строится вокруг серии загадочных смертей монахов монастыря, расположенного в горах Италии. Искусно воссозданная автором атмосфера замкнутого средневекового мирка, в котором кипят тайные страсти и скрываются пороки, увлекает читателя с первых страниц. Странствующий в сопровождении молодого послушника проницательный монах Вильгельм Баскервильский (по словам автора "ведомый гордыней своего ума") движется к разгадке тайны. Читатель познакомится с обычаями Средневековья, насладиться поистине неисчерпаемой эрудицией Умберто Эко и умелой стилизацией текста. Ритм повествования задается часословом, названия глав соответствуют частям литургии.

Про багатовимірність/багатошаровість цього роману написано багато. І всі про це знають: Що це і захоплива пригода двох монахів з дуже круто закрученим детективним сюжетом, і історія середньовічної церкви, і прямо енциклопедія середньовічних філософсько-богословських уявлень. Та і взагалі – «еталон постмодернізму».
І фільм з Шоном Коннері теж багато хто бачив.
В школі читав у якомусь російському перекладі. То там по моєму було досить вихолощено – якийсь скорочений варіант – акцент просто на пригодах робився.
Це видання від «Фоліо» є гарним українським перекладом. І тут текст повністю – з усіма філософськими пошуками, звичаями монастиря. Ну словом з усім, за чим захоплюються цим романом. Гарний цупкий папір – груба обкладинка з доречною ілюстрацією – все те, що я люблю власне у паперових книжках. Тому сама по собі книжка добре вписується на книжковій полиці.
Ну а гарна мова, густий сюжет, багато алюзій і додаткової інформації – все те, що робить читання цікавим і захопливим – все в комплекті. Тому явно вартісне придбання. Має бути в шафі кожного книголюба.