Герої оповідань збірки «І залишився я сам» — люди, яких війна застала просто посеред їхнього буденного життя. Хтось із них їде на схід з безпечної Європи, хтось обходить порожній двір із ключами від чужих квартир, хтось повертається додому після тривожної ночі — і кожен по дорозі думає зовсім не про те, про що, здавалося б, мав би думати: про новеньку куртку, про шампанське і річницю весілля, про навушники і геймерський ноутбук.

Проза Фоззі точна, жива і впізнавана до дрібниць — читаєш і чуєш голоси, які добре знаєш, бачиш обличчя, які міг би зустріти у власному під’їзді, впізнаєш не когось, а себе — у якусь конкретну ніч, у порожній кімнаті, коли здається, що тримаєшся, але насправді просто ще не впав.