Поема "І мертвим, і живим, і ненародженим..." є справжнім посланням до всього українського народу. Своєрідні настанови, які автор дає читачу, можуть слугувати заповітом усім прийдешнім поколінням. Головну ідею твору можна зрозуміти вже після прочитання епіграфа, у якому написано: "Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить - брехня це". Ці рядки є своєрідним натяком на те, що пани безжально скривджують кріпаків, але при цьому зізнаються в любові до народу. Автор засуджує подібне лицемірство, адже вважає, що воно веде до зради і призводить до того, що людина втрачає і національну свідомість, і людську гідність. Назва твору свідчить про те, що Шевченко умовно поділяє всіх людей на мертвих, живих і ненароджених. Такий своєрідний поділ має своє пояснення: мертвими поет вважає поміщиків-кріпосників, живими називає інтелігентів, від яких по суті залежить відродження нації, адже саме вони можуть зберегти культуру і просвітити простий народ, а термін "ненароджені" можна віднести, як до поневолених українців, ще нездатних до боротьби, так і до тих, хто в буквальному сенсі ще не народилися, тобто до прийдешніх поколінь. "І мертвим, і живим, і ненародженим..." - справжній крик душі великого поета, який щиро переживає за свій народ, за благополуччя свого рідного краю. Понад усе Шевченко бажає, щоб усі українці об'єдналися заради збереження своєї держави і щасливого майбутнього. Його заклик звучить зворушливо і палко: Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! На мою думку, кожен українець має прочитати цю геніальну поему, адже це не просто твір, а справжній заповіт, який може змусити переглянути свої погляди та змінити свою поведінку на краще.