Напевно, серед усієї кількості прочитаних мною антиутопій, трилогія Сюзанни Колінз «Голодні ігри» залишається моєю улюбленою. Пам'ятаю, як прочитавши її вперше, декілька днів не могла взятися за іншу історію, перебуваючи під впливом емоції і вражень від «Голодних ігор». Що ж стосується даної книги, то вона є другою частиною трилогії. Сюжет розповідає нам про Кітнісс Евердін та Піта Мелларка, які дивом вижили у сімдесят четвертих голодних іграх минулого року. Вони вважають, що для них уже настало спокійне життя, однак на черзі ювілейні сімдесят п'яті ігри, в яких змінюють правила. Цього року на арену мають вийти колишні переможці і Кітнісс з Пітом у їхньому числі. Справжня битва лише починається... Неймовірна історія від якої буквально захоплює подих. Авторка настільки вміло маніпулює своїми персонажами, змальовує їхні почуття й переживання, що їм неможливо щиро не співпереживати. Постійна динаміка сюжету тримає у напрузі від першого і до останнього слова. І після закінчення цієї частини, одразу виникає бажання взятися за наступну, щоб швидше дізнатися, що ж буде далі. Від мене однозначно 5+/5. Рекомендую усім любителям антиутопій та шалено динамічних історій.