Скільки б дітям не казали про обачність в мережі, все одно знайдеться хтось, як Емма, кого інколи просто дуже хочеться поплескати по плечу і поцікавитись “А мозок ти коли плануєш ввімкнути?” Не знаю, тут навіть на вік не спишеш - бо був би ейджизм. Та й в 16 вже можна мати клепку в голові. Але Емма не така. Вона втратила молодшого брата, тож коли в жалобній групі в мережі знайомиться з Полом і той каже буквально кілька фраз, які вона хоче почути - все, готово. Емма вже вся з відкритим серцем готова до чого завгодно. Як мінімум - до зустрічі вживу ще до того, як вони поговорили з Полом по телефону. Серйозно, вже в третьому розділі вона йому пропонує “А давай я до тебе приїду!” (з Лондону до Шотландії. Клас). Більше того, десь тоді ж їй в голову стрельне прекрасна ідея - показати Полові своє життя. Чом би й ні? Емма покаже йому свою кухню, свій шлях до школи, що ще? А! Ну, випадково, але покаже пароль доступу до керування усім смарт-будинком. Буває, що ж поробиш. Пол відмовляється від пропозиції Емми приїхати до нього, але чи чує вона його? Ні! Дівчина вже як танк пре напролом, забивши собі голову фантазіями типу “Ой, він буде такий щасливий мене бачити, це буде таким сюрприз для Пола!”. Ну, як нескладно здогадатись, сюрприз буде не в Пола, а в Емми, коли вона все ж дістанеться до Шотландії.Тепер дівчина вже точно думатиме, перш ніж хоч якісь дані завантажувати в мережу. Але вже пізно… Задумка - прекрасна. Про щось подібне в мене думка проскакувала при читанні, і подібного сюжетного ходу я ніби не зустрічала ще в літературі. Але ж виконання, ну просто :( Дурні вчинки головної героїні, її поведінка, що дратувала впродовж всієї книжки, - ну зовсім ніякої симпатії Емма не викликала, радше відразу. Втім, головна претензія до авторки - в тому, як вона не розкрила свою головну сюжетну фішку, не пояснила деталей, лишила занадто багато питань і незрозумілого. Так ніби круту ідею придумала, а як пояснити її - ні, і сподівалась, що читач вдовольниться. Я не вдовольнилась. Шкода, але слабко. Хоч і страшно вмикати комп’ютер після такого, напруги трохи нагнала таки :)

Науково-фантастичний роман для підлітків - як це? Книжка Клаудії Пічман Чудово продемонструє вам суміш цих жанрів. Емма тяжко переживає смерть молодшого брата. Дівчина у депресії, відмовляється продовжувати займатися тим, що колись так любила, ігнорує друзів і вважає себе винною у трагедії, хоч її провини там немає. Новий смарт-будинок, де кожен предмет є високотехнологічним, всюди стоять камери для безпеки, а кожного члена сім'ї оточують розумні технології, ще більше пригнічує Емму. Та ось у її житті з'являється новий друг - Пол, хлопець, з яким вона познайомилася за допомогою жалобної групи у Фейсбук. Спілкування з Полом дозволяє дівчині поділитися сокровенним, а він, здається, розуміє усі її проблеми і тривоги. Та одного разу Емма запропонує зустрітися. Пол відмовиться, та дівчина вирішить зробити йому сюрприз. Вона приїде до нього, а там її чекатиме моторошне відкриття. Що ж дізнається Емма про нового інтернет-знайомого? Книжка цікава, дуже легко і швидко читається. Але мені вона видалася поверховою. Тема штучного інтелекту, яка є тут однією з основних, розкрита дуже мало. Так, книжка підліткова, але пояснення технологіям, про які розповідається, майже немає. Вони ніби фон для підліткових проблем, які також залишаються дещо поверховими. Роман міг би вийти більш наповненим і глибоким, якби авторка детальніше пропрацювала обидві теми. Отож, рекомендую підліткам, книжка досить хороша і показує актуальні проблеми цього віку. Але не шукайте у ній надзвичайного, вона лише допоможе вам розслабитися і відволіктися