Хлопчик у смугастій піжамі
Паперова книга | Код товару 752294
Yakaboo 4.7/5
Автор
Джон Бойн
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Віктор Шовкун
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм

Усе про книжку Хлопчик у смугастій піжамі

Дев’ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому у загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.

До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».

Характеристики
Автор
Джон Бойн
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Віктор Шовкун
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Рецензії
  •  
    Карма 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    У центрі сюжету роману «Хлопчик у смугастій піжамі» - 9-річний Бруно, який разом зі своєю родиною мусить переїхати з Берліна в інше місце, де його батько заступить на службу. Новий дім не подобається Бруно, тут часто смердить димом, а краєвид за вікном дивний: ферма, на якій живуть сумні чоловіки у смугастих піжамах. Єдина його розрада – спілкування з хлопчиком з цієї «ферми». Але з ним навіть не пограєшся, адже він – за колючим дротом.

    Більшість тих, хто прочитав невеликий роман Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі», діляться на два табори: одні залишають в захваті від прочитаного, а сюжет і кінцівка ще довго їх не відпускають, інші – критикують твір за історичну недостовірність та неможливість описаних у ньому подій. Я ж знаходжусь десь посередині. Зрозуміло, що письменник не претендував на достовірність, адже писав не історичний роман, а радше притчу в історичному антуражі. Так само не можу розділити почуттів тих, кому книга дуже сподобалась: незважаючи на невеликий обсяг, я читала її кілька днів, а це показник того, що мені було не дуже цікаво. Загалом я поставила «Хлопчику у смугастій піжамі» четвірку і зовсім не шкодую, що познайомилась з цією книгою, хоч перечитувати її навряд чи буду.
  •  
    Хлопчик у смугастій піжамі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Після того, як я прочитав книгу, в мене залишилися дивні відчуття. Безсумнівно, історія війни - це те, що не залишить байдужим жодну людину. Для мене був дурнуватим той факт, що в свої 9 - 10 років Бруно не усвідомлює, що триває війна, надворі 1943 рік. Здається, що в такому віці можна усвідомлювати ці речі, тим більше, що це стосується всього народу. Але мене вразила людяність головного героя, це дійсно - людина. З самого початку я знав, яким буде кінець, цього не можна було запобігти. Особисто для мене, було морально важко сприймати, що головний герой не знав і не розумів, що йде війна, що Німеччина воює проти іншого народу. Хоча, можливо автор хоче показати, що батьки огороджують своїх дітей від війни? А навіщо, який сенс і до чого це призведе в подальшому? Загалом, книга змушує добре задуматися про те, що в будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. Вона написана дуже простою мовою, мабуть навмисно, так що читається за дві-три години. Але за дві-три години, звичайно, не забувається.
    Хоча і сюжет, власне, теж сам по собі простий, однак за цими простими словами криється щось набагато глибше
Купити - Хлопчик у смугастій піжамі
Хлопчик у смугастій піжамі
80 грн
Є в наявності
 

Рецензії Хлопчик у смугастій піжамі

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Карма 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    У центрі сюжету роману «Хлопчик у смугастій піжамі» - 9-річний Бруно, який разом зі своєю родиною мусить переїхати з Берліна в інше місце, де його батько заступить на службу. Новий дім не подобається Бруно, тут часто смердить димом, а краєвид за вікном дивний: ферма, на якій живуть сумні чоловіки у смугастих піжамах. Єдина його розрада – спілкування з хлопчиком з цієї «ферми». Але з ним навіть не пограєшся, адже він – за колючим дротом.

    Більшість тих, хто прочитав невеликий роман Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі», діляться на два табори: одні залишають в захваті від прочитаного, а сюжет і кінцівка ще довго їх не відпускають, інші – критикують твір за історичну недостовірність та неможливість описаних у ньому подій. Я ж знаходжусь десь посередині. Зрозуміло, що письменник не претендував на достовірність, адже писав не історичний роман, а радше притчу в історичному антуражі. Так само не можу розділити почуттів тих, кому книга дуже сподобалась: незважаючи на невеликий обсяг, я читала її кілька днів, а це показник того, що мені було не дуже цікаво. Загалом я поставила «Хлопчику у смугастій піжамі» четвірку і зовсім не шкодую, що познайомилась з цією книгою, хоч перечитувати її навряд чи буду.
  •  
    Хлопчик у смугастій піжамі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Після того, як я прочитав книгу, в мене залишилися дивні відчуття. Безсумнівно, історія війни - це те, що не залишить байдужим жодну людину. Для мене був дурнуватим той факт, що в свої 9 - 10 років Бруно не усвідомлює, що триває війна, надворі 1943 рік. Здається, що в такому віці можна усвідомлювати ці речі, тим більше, що це стосується всього народу. Але мене вразила людяність головного героя, це дійсно - людина. З самого початку я знав, яким буде кінець, цього не можна було запобігти. Особисто для мене, було морально важко сприймати, що головний герой не знав і не розумів, що йде війна, що Німеччина воює проти іншого народу. Хоча, можливо автор хоче показати, що батьки огороджують своїх дітей від війни? А навіщо, який сенс і до чого це призведе в подальшому? Загалом, книга змушує добре задуматися про те, що в будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. Вона написана дуже простою мовою, мабуть навмисно, так що читається за дві-три години. Але за дві-три години, звичайно, не забувається.
    Хоча і сюжет, власне, теж сам по собі простий, однак за цими простими словами криється щось набагато глибше
  •  
    Витрачений даремно час 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Хлопчик у смугастій піжамі" - зворушлива, щемка й страшна притча про Другу світову війну. Дев'ятирічний Бруно переїжджає з Берліна в дивне місце, де його батько отримав нове призначення від "Фурора". З вікна своєї нової кімнати Бруно бачить колючий дріт і дивних людей у смугастих піжамах.
    У Берліні залишилися друзі хлопчика, тому спочатку він дуже страждає від самотності. Але потім Бруно знайомиться зі Шмулем - сумним хлопчиком з поголеною головою та в тій самій смугастій піжамі. Між ними зав'язується дружба. Неважко здогадатися, чим закінчиться спілкування двох дітей по різні боки колючого дроту...
    Спочатку здавалося, що "Хлопчик у смугастій піжамі" має всі шанси стати однією з моїх улюблених книг. Але потім мені буквально довелося продиратися через кожну з тих нещасних 190 сторінок. Читати книгу досить важко навіть не через емоції, які вона викликає. Звичайно ж, впадає в очі історична недостовірність, наївність, з якою автор описує героїв. дивно, що дев'ятирічна дитина зовсім не розуміє того, що відбувається навколо, і це в тих умовах, коли мізки в нацистській Німеччині починали промивати мало не з пелюшок. Дитина читає "Острів скарбів" Стівенсона, але не може правильно прочитати назву концентраційного табору, чи вимовити слово "фюрер", ви це серйозно? Не можу оцінити позитивно оцінити цей роман. На мою думку, є значно більше глибших книг про Другу світову війну, які заслуговують більше уваги читачів, ніж "Хлопчик у смугастій піжамі".
  •  
    Хлопчик у смугастій піжамі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман Бойна, яскравий приклад теми єврейського геноциду. Перед нами концентраційний табір в якому живуть, працюють і вмирають представники єврейського народу. Та в даному тексті акцент робиться не на зображенні всіх злиднів в яких тримали євреїв і тому, як з ними поводились, а на історії двох маленьких хлопчиків, яких з тих чи інших причин за якими стоїть війна, вирвали від рідного дому і звели обличчям до обличчя в концтаборі. Син коменданта знайомиться з хлопчиком однолітком, який знаходиться по той бік колючого дроту і між зав’язуються дружні відносини. Ці двоє не розуміють, що граються на місці великої трагедії, вони не бачать різниці між собою (яку так чітко пропагують нацисти) і не можуть здогадатись, яку функцію виконує огорожа, яка їх розділяє. І єдине, що їх по-справжньому цікавить це світ одне одного. Вони прагнуть пізнати одне одного: син простого єврея і син простого нациста. Перед нами історія до чого може призвести така дружба, в таких умовах під зовнішнім впливом ідеології, яка незрозуміла цим хлопчикам.
  •  
    По різні боки огорожі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Хлопчик у смугастій піжамі - це книга, що стала першою моєю книгою такого плану. Автор так легко і швидко розповідає останні події в книзі, що ти навіть не встигаєш зрозуміти як це сталося. Він так невимушено закінчив книгу, що вона здається ніби сумною, тому що торкається теми війни, але мені чомусь плакати від прочитаного не хотілося. Книга викликала в мене відчуття жалю і невизначеності, але не сльози.
    Мені сподобалася цікава і унікальна задумка книги. Дружба двох різних хлопчиків, з різних світів і сторін огорожі, які мають спільні погляди на життя. Їхня щира дружба, яка означала для них так багато. Вона була для них промінчиком сонця, що освітлював шлях у темряві. Вона дарувала їм миті в які вони забували хто вони і де знаходяться. Ці миті стирали стіну між ними, яка існувала тільки в матеріальному світі.
    Хоч мені казали, що книга має трагічний кінець, але я читаючи вже майже останні сторінки, ще навіть не здогадувалася як усе закінчиться. Автор справжній майстер. Йому вдалося написати сумну історію так, що вона не викликає сльози і не зіпсує вам настрій, а залишить після себе захоплення( хоча це тільки моя думка).
  •  
    Двоякость судьбы
    Всем известно, что мнение об этой книге в читательских кругах противоречивое: люди делятся на два ровных лагеря, оба из которых категоричен во мнениях. Первые откровенно восхищаются произведением, другие же с не меньшей честностью его порицают, говоря, что просто-напросто зря потратили время и исключительная «коммерция». Что касается меня, то я не могу отнести себя ни к первой, ни ко второй читательской половине, однако когда я дочитала до конца, то это были не просто мурашки и ощущение опустошенности, а нечто словами необъяснимое и поражающее до глубины души. Но это все, как говорится, субъективные эмоции. Если рассуждать о книге как о литературном произведении, то главной отличительной чертой, я бы названа сложную тематику концлагерей. Я не претендую на какие-то особенные знания истории, однако почему-то кажется, что автор старался быть максимально честным, хотя его компетенция вряд ли находится на профессорском уровне. Еще одно безусловное преимущество – книга читается быстро из-за скромного объема, несмотря на свою внутреннюю «тяжелость». Будь в ней хоть на 50 страниц больше, мне кажется, это было слишком. Итог: читать один раз. Потому что вторично, зная финал, вряд ли получится у большинства книголюбов.
  •  
    Грустная, и от этого ещё более жизненная, история
    В далёком 2008-м вышел одноименный фильм, который в то время пересмотрели наверное все мои знакомые, точно помню, что не единожды и не дважды и мне его советовали к просмотру, аргументируя тем, что оно того стоит и я не пожалею. Но с фильмом до сих пор не сложилось (хотя собираюсь), а вот книгу прочла, о чем и хочу рассказать :)

    Как вы уже поняли, произведение на слуху, поэтому мои ожидания изначально были завышенными. Очень понравилось оформление ВСЛ, украинский перевод тоже не подвел. Сюжет интересный, но предсказуемый. Хоть весь рассказ ведется от имени мальчика Бруно, мне личности самого мальчика как раз и не хватило, хотелось от него более глубоких переживаний, более ярких эмоций. Возможно, это я со своей взрослой колокольни не могу прочувствовать мир 9-летнего ребенка. Но, вот как-то не отпускало ощущение, что я читаю рассказ, написанный взрослым (хотя оно так и есть по сути, но хотелось поверить и пропустить через себя эту историю).

    Как видите, минусы субъективные. А вот плюсы книги объективные. С ней местами можно порадоваться, временами погрустить, а в конце даже поплакать. Причем она подойдет для любого возраста, будет понятна и близка каждому (просто у кого-то, как у меня, без вау-эффекта).
  •  
    История о бумеранге
    «Мальчик в полосатой пижаме» - это достаточно неплохой роман-притча Джона Бойна о том, что зло, которое ты делаешь другим, непременно вернется к тебе. Главный герой этого произведения – мальчик Бруно, который живет в столице Германии со своей семьей. Он вполне доволен своей жизнью: у него много друзей, любящие родители и много игрушек. Но отец получает повышение, которое подразумевает переезд на другое место жительства. Здесь все совсем не так, как в Берлине, даже не с кем поиграть, а не на много старшая сестра не желает составлять Бруно компанию. Кроме того, мальчик наблюдает в окно за странной фермой, грустные обитатели которой весь день носят пижамы.

    Однажды Бруно встретит своего ровесника – мальчика по имени Шмуль. Однако из-за того, что тот находится за колючей проволокой, с ним особо не поиграешь. Но новый друг вскоре найдет выход, и принесет Бруно такую же пижаму, как у него, и проведет его к себе в гости через небольшую прореху в заборе. Достойное произведение, которое не может не затронуть читателя.
  •  
    ,,Хлопчик у смугастій піжамі"
    ,,Хлопчик у смугастій піжамі" - роман-бестселер ірландського письменника Джона Бойна. Автор написав його буквально на одному подисі - за два з половиною дні. Вперше вийшов друком у 2006 році. Екранізовано у 2008 році. Твір здобув низку літературних нагород та перекладений на понад 50 мов. Українською ,,заговорив" завдяки Віктору Шовкуну (,,Видавництво Старого Лева").

    Оповідь ведеться від імені головного героя - 9-річного німця Бруно. Його батько - військовий, якого начальник Фурор разом із сім'єю відправляє на нове місце праці. Вони з'їжджають з комфортабельного будинку у Берліні до помешкання, яке хлопчак називає ,,Геть-Звідси". Бруно дуже нудьгує. Він уявляє себе дослідником. Його увагу привертає дивна колюча загорожа, за якою налисо поголені чоловіки та діти ходять вбрані в однакову смугасту піжаму. Одного разу він знайомиться із однолітком в піжамі, який називається Шмуль. Між дітьми зароджується дружба, яку розділяє колючий дріт...

    Найбільше вражає фінал роману. Він викличе сльози навіть у найстійкішого читача. Перед поверненням додому, у Берлін, Бруно вирішує попрощатися зі Шмулем, перелізши через загорожу та одягнувши смугасту піжаму...

    Автор пише просто. І справді, складається враження, що все описане ми бачимо очима малої дитини. Та крізь цю наївність ще жорстокішою виглядає дійсність - жахіття Другої світової війни, коли гинули мільйони невинних людей. У тому числі дітей. І все - через хворобливу примху такого собі Фурора, як письменник називає одного з найбільших лиходіїв за всю історію людства.

    Рекомендую цей твір усім. Він, однозначно, повинний бути прочитаним кожним. Я б навіть включила його до обов'язкової шкільної програми. А ще його слід час від часу перечитувати, вкотре обдумувати та переживати своєрідний катарсис.

    Таке жахіття не повинно повторитись більше ніколи!
  •  
    Дитинство
    «Хлопчик у смугастій піжамі» - коротка та складна історія, що пронизує до самої глибини душі. Читати часом і важко, адже усвідомлюєш цей тягар та важкість самої історії, і тим, що хеппі-енд тут виключений у будь-якому разі, та водночас і легко – історія ведеться про дев’ятирічного хлопчика, який у віці пізнання світу і нових досліджень.
    Бруно разом з батьками і сестрою переїжджає з комфортабельного будинку в Берліні до дивного місця, яке величають Геть-Звідси. Новим будинком шастають солдати наче в себе вдома, батько подовгу зачиняється в своєму кабінеті, працюючи над завданням, яке доручив йому Фурор, та все частіше сперечається з матір’ю, сестра розмовляє з ляльками, немов з живими людьми… Та найдивніше – з вікна Бруно видно загорожу, в якій живе дивний народ, всі вони в смугастих піжамах та надзвичайно худі. Батько каже, що то й не люди зовсім, так, лише назва. Сестра поділилась, що цих людей повинні ненавидіти, тому що вони євреї. «Що ж це за назва така чудернацька та чому всі їх так цькують, адже зовні вони нічим не відрізняються, хіба що худі і босі», - дивувався Бруно. Та все ж він наважується прогулятися вздовж огорожі і натрапляє на хлопчика. Той має ім’я Шмуль та, виявляється, один на двох день народження з Бруно. Так зароджується дружба двох хлопчиків по різні боки колючого дроту. Дружба єврея та сина вірного соратника Гітлера.
    Що сказати? Важко, боляче, нестерпно. Але такі історії не дають нам забути жорстокості та безлюдяності, пролити світло на найкривавіші сторінки історії. Також можна провести паралель з «Книжковим злодієм» - так само часи нацистської Німеччини, гоніння і розстріл євреїв та дитинство. Дитинство, до якого разом з невинними забавками, дружбою, щирими посмішками додаються зовсім недитячі картини насилля, погромів і звірських вчинків по відношенню до людей.
    Сподобалось, що в кінці автор пише: «Звичайно, усе сталося дуже давно і ніщо подібне більше не станеться. Не в наші дні й не в нашу історичну добу». Будемо молитися за це.
  •  
    Всеспалення
    Джон Бойн – ірландський письменник, який є автором 13-ти романів та 2-х збірок оповідань. Моє заочне знайомство з автором відбулось 3 роки тому, коли я випадково натрапила на фільм «Хлопчик у смугастій піжамі» режисера Марка Германа. Після перегляду виникло бажання прочитати книгу, та це було зробити важко, адже фільм не відпускає довго.

    У великому Берліні, у великому будинку жив-був собі хлопчик на ім’я Бруно, та одного дня, повернувшись зі школи, він побачив неймовірне – його речі пакує служниця, Марія. Допитуючись усіх у будинку чому таке відбувається, він зумів дізнатись від мами, що Фурор має великі надії на татка Бруно, а саме тому відправляє його на нову роботу в інше місто, а так, як вони одна дружня сім’я, то обов’язково мають поїхати всі разом: Бруно, його сестра Грета, мама, тато та ще Марія. Хлопчику було важко з цим змиритись, адже 9 років він прожив у цьому будинку, у нього є найкращі друзі, він звик до Берліна та не уявляє своє життя в іншому місці, та ще й без його таких любих бабусі й дідуся.

    Життя у новому будинку не було цікавим, та він зумів знайти розваги для себе, адже любить пригоди та хоче бути схожим на найкращих шукачів мандр, тому почав досліджувати територію свого нового місця проживання. Найцікавішою знахідкою Бруно виявився хлопчик, Шмуль, який був одягнений чудернацько та ще й знаходився на дивній території, яку обгороджено колючим дротом. Як виявилось він є однолітком нашого головного героя, та що ще найцікавіше – у них дати народження однаковісінькі. Бруно приходить майже щодня до Шмуля, приносить йому їжу, вони розмовляють про те, що їх мучить, шукають щось схоже між собою. Деякі історії Шмуля дивують маленького німця, адже для нього дивно чути, що у маленькій кімнаті можуть жити 12 людей чи те, що хтось не їв шоколаду – це ж абсурд, всі люблять і їдять шоколад. Зараз Бруно від усього серця заздрить своєму новому знайомому, адже той має багато друзів по ту сторону огородження, йому є з ким гратись. Але ж насправді все було не так солодко.

    Книга написана досить легко та показує той жахливий період очами двох хлопчиків однакового віку, які у той самий час перебувають по різні сторони огорожі та є безневинними у цій страшній грі дорослих. Один звик до розкоші, а інший до переїздів та солдат, які незрозуміло за що ненавидять та знущаються.

    Якщо Ви подивились фільм перед прочитанням, то приготуйтесь до того, що читатиметься досить важко, адже при читанні в уяві з’являтимуться кадри з фільму. Якщо ж Ви вперше знайомитесь з цим твором, то раджу потім подивитись фільм, який майстерно знятий кінокомпанією Miramax Films, він прекрасно доповнює книгу.
  •  
    Мораль між рядками
    Чи можуть мати між собою щось спільне діти з двох різних сімей різного соціального статусу? Чи можуть вони знайти спільну мову і взагалі здружитися? Відповіді на ці запитання дасть автор книги " Хлопчик у смугастий піжамі " Джон Бойн.
    В книзі оповідається про двох хлопчиків однакового віку, інтересів, але з різних сімей та, відповідно, з різними поглядами на життя. Бруно - хлопчик з поважної сім'ї. Його батько - військовий, тому сім'я не знає що таке скрута і важка робота, адже всі хатні клопоти лягають на плечі прислуги. Але стається неочікуване - сім'я Бруно повинна переїхати з Барліна на інший кінець країни, у зв'язку з підвищенням батька у службових обов'язках. Прибувши на нове місце проживання, хлопчик й поняття не мав, що це за місцевість чи місто, і чи є взагалі у нього назва, тому й назвав її " Геть-Звідси ". У новому будинку все було нестерпним: кімнати, нові слуги і навіть подвір'я з височенним колючим парканом, а за ним... Сотні людей в однакових смугастих піжамах. Цікавість Бруно бере гору, і він вирішує йти на пошуки того місця, де закінчується цей ненависний паркан, щоб зустрітися хоча б з кимось із загадкових людей в однаковому одязі. І зустрічає! Бруно зустрічає свого однолітка - хлопчика на ім'я Шмуль. Проте новий друг цілковита протилежність самого хлопця. Незважаючи на це, хлопчики все-таки знайшли спільну мову. Шмуль розповідав Бруно про життя за парканом, яке його так цікавило, а інший, у свою чергу, розповідав другові про свої дослідницькі плани та ділився смаколиками, принесеними з дому. Та Бруно ніяк не міг зрозуміти того, що його новий друг живе у... конц-таборі. До чого призведе така дружба? І чи здійсниться мрія Бруно - зайти за інший бік паркану?
    Книга Джона Бойна - загадка. Читаючи її, навіть не здогадуєшся, якою може бути кінцівка. А вона насправді шокуюча і , навіть, доводить до сліз. Книга дає зрозуміти, що ділити людей на білих та чорних, євреїв чи язичників не можна. Адже цим ми не допомагаємо самі собі, а навпаки - розколюємо суспільство на ворожі угрупування. Хоч книга і загадкова, але ховає у собі мораль, варту уваги абсолютно кожного! Особисто моя думка про цю книгу - " обов'язкова для прочитання! "
  •  
    До болю, до сліз
    Війна і концтабори - це дуже важка і для багатьох хвороблива тема. Дуже не звичайно читати про це, коли розповідь йде про світ очима дев'ятирічної дитини. Хоч і розповідь від третьої особи, але все-таки перед нами картина світу, в якому живе дев'ятирічний Бруно. Наївний німецький хлопчик, який не бачив в житті ніякого горя і бід, який жив у своєму маленькому світі, і крім сестри- "безнадійного випадку", ніяких неприємностей не траплялося.
    Книга написана дуже душевно, занадто спокійно, але досить динамічно. Ти немов вживаєшся з героєм в єдине ціле і переживаєш всі його почуття і емоції. Його обурення, його озлобленість, коли його раптом висмикують з його комфортного маленького світу. І ось вони переїжджають всією сім'єю незрозуміло куди, де немає друзів, школи і суцільні "не можна", "і зарубай собі на носі!" Ну не жах це для 9-річної дитини? Однак дослідницька натура хлопчика спонукає його до нових відкриттів, і в результаті вдалої експедиції, він заводить собі справжнього друга.
    Ось тут і починається найцікавіше, після чого переривати читання просто неможливо. Автор незвично підносить контраст двох світів - щасливого безтурботного дитинства вільного хлопчика, сина коменданта концтабору (у якого з бід всього старша сестра і те, що будинок не в 5 поверхів, а всього 3) і єврейського хлопчика-в'язня, який кожен день бачить смерть, голод, холод, насильство і непосильна праця. Два цих світи розділяє колючий дріт, однак все це не завадило хлопцям подружитися.
    У їх діалогах з Шмулем було зрозуміло, що цей єврейський хлопчик куди більш тямущий і освіченіший для своїх дев'яти років. Спільного в них було хіба що статева приналежність і дата народження. Вони абсолютно різні, різні поняття щастя, радості, різні мрії, різне ставлення до військових.
    Не дивлячись на свою наївність, безтурботність, Бруно виявився хорошим другом і поспішив допомогти Шмулю знайти його тата, і цей мужній вчинок - ознака справжньої дружби став переломною подією в його долі.
    Книга хороша, як історія про контрастність двох світів по різні боки колючого дроту, про дитячу дружбу, про дитячому світосприйнятті, про те наскільки різними можуть бути проблеми і бажання у двох хлопчиків одного віку, але різних націй.
  •  
    Дружба через колючу загорожу
    Правду кажуть: "Будьте як діти". В цій книзі оспівується саме ця дитяча простота сприйняття. Коли не звертаєш увагу на одяг, стрижку чи модні аксесуари. Коли дивишся і бачиш те, що насправді важливо - добре серце і характер. Коли вмієш прощати зраду (навіть найболючішу) і продовжуєш дружити. Коли не очікуєш нічого сам і вільний від очікувань інших. Така зовсім неочікувана дружба зародилась між німецьким хлопчиком Бруно та польським євреєм Шмулем. Між ними виявилося стільки спільного, що колючий дріт не зміг їх роз'єднати.
    Не варто очікувати від цієї книги історичної точності. Бо не в цьому полягає її завдання. А в тому, щоб показати людяність і віру в те, що при правильному вихованні (або принаймні при відсутності пропаганди і промивання мізків) чистота дитячого серця не забрудниться.
    Звісно, важко повірити, що 9-річний хлопчик не усвідомлює того, що довкола війна. Чи не може правильно вимовити слово "фюрер" або прочитати назву табору. Та все ж роман є гідним для прочитання і обдумування.
  •  
    Война наивными глазами
    Эта книга оказалась для меня очень необычной, тяжелой. Она показывает трагедию войны глазами детей - двух мальчиков, которые находятся по разные стороны в войне. По специфике своей работы я несколько лет назад читала много воспоминаний украинских детей о той жестокой войну, однако это были рассказы, так сказать, одной стороны. В этой книге Вторая мировая война показывается в мыслях и переживаниях немецкого мальчика - девятилетнего Бруно. И он имеет свои взгляды, свои эмоции относительно войны.
    Отец Бруно пользуется уважением среди немецкого руководства и занимает непростые должности. Даже в условиях войны семья проживает в комфортабельном доме и имеет прислугу, и семья Бруно даже принимает фюрера у себя дома. Впоследствии его отца переводят в далекий небольшой городок и назначают комендантом концлагеря. Бруно не видит войну, но ее трагедии можно почувствовать везде. Скучая, Бруно прогуливается возле концлагеря и случайно знакомится с мальчиком, который находится с другой стороны колючей ограды. Они дружат и делятся своими переживаниями друг с другом. А есть ли будущее у этой дружбы?
    Трудно как-то дать оценку действиям Бруно. С одной стороны, он еще ребенок и по-детски наивный, немного эгоистичный, несдержанный и робкий. Он больше думает о себе и зависим от того, что скажут родители. Война для него происходит где-то далеко, в другом мире. Он растет в замкнутом пространстве своей семье и не представляет, что происходит за пределами его территории. И так же его старшая сестра. С другой стороны, на мой взгляд, 9-летний мальчик уже мог бы спрашивать, рассуждать, выяснять новое, непонятное для себя. Сразу же на ум приходят истории о детях 9-10 лет, которые во время войны уже почти полностью выполняли функции взрослых; у них не было детства, это были маленькие взрослые люди. Мне показалось, что родителям Бруно было удобно и привычно воспринимать своих детей, как маленьких наивных существ, и детям это тоже было комфортно - не видеть реальной жизни. Здесь трудно сказать однозначно.
    В свою очередь, Шмуль - мальчик в полосатой пижаме - несмотря на все те ужасы, которые происходили в концлагере, тоже оставался по-детски наивным, хотя и более взрослым (по сравнению с Бруно). Видимо, это у него была защитная реакция детской психики - не до конца осознавать, что происходит, чтобы выстоять и выжить в тех страшных условиях.
    Финал истории меня шокировал и разочаровал, поскольку, на мой взгляд, атмосфера произведения настраивала на другое. Дети на войне - это всегда тяжело, с какой бы стороны они ни были, ведь теряется их детство.
  •  
    Смугастий хлопчик
    «…- Це єдине, у чому, ви солдати, зацікавлені, — сказала бабуся, не звертаючи найменшої уваги на дітей. — Здаватися гарними у своїх нових одностроях. Гарно вдягатися й творити жахливі речі, які ви творите. Це примушує мене відчувати сором…» "Хлопчик у смугастій піжамі" Джон Бойн

    У Бруно було все: великий п'ятиповерховий дім, багаті батьки, гори шоколаду у часи війни і троє найкращих друзів, без яких він не уявляв своїх днів. Та одного разу йому доведеться переїхати у бридкий всього лиш триповерховий будинок, де постійно бродять огидні солдати, а за вікном, за огорожею, ходять дивні люди у смугастих піжамах. Хто вони? І що трапиться коли одного дня Бруно і дивний хлопчик у тій смугастій піжамі, Шмуль, потоваришують?

    Якщо ви чекаєте від цієї книженції справжню війну, то ні. Тут її не буде. За те тут є справжня й щира дружба. Дружба двох невинних хлопчаків по дев'ять років. Вони не розуміють чому ці дивні дорослі ведуть війну, забирають від них рідних, б'ють, не дають їсти, одягають у дивні піжами, а головне ділять на євреїв і неєвреїв. Для них не має жодної різниці. Вони просто діти, які мали мрії, плани на майбутнє, захоплення. Але ці дивні дорослі позбавляють їх усього... Та головне, що вони разом. І ніщо не зможе цього змінити.

    Безмежне "дякую" «Старому Леву» за публікацію.
  •  
    Одна з улюблених книг на тему "єврейського питання"
    Хлопчик Бруно опиняється в епіцентрі подій не з власної волі, а через службу тата, якого відсилають із рідного Берліна до нового місця. Тепер з нового будинку Бруно та його сім'ї видно колючий дріт і безмежні поля. Оскільки це місце не було створене для непосидючих німецьких хлопчаків, дружити Бруно особливо ні з ким. Аж поки одного дня він не зустрічає хлопчика з іншого боку колючого дроту.

    Ця дружба виявиться доленосною для обох попри різницю походження і знаходження по різні сторони колючого дроту.

    Хоча історія і розповідається від особи Бруно та і йдеться в ній про дітей, сама книга зовсім е дитяча. Вона сумна і щемка, адже її ціль - виявити всю гнилу суть Другої Світової Війни.

    І хоча багато читачів не сприйняли книгу, я залишилась в захваті від неї. Прочитала її на одному подиху і відразу взялася за наступний твір автора - "Хлопчик на вершині гори". Книга впевнено посіла місце серед моїх улюблених творів на єврейську тематику. Радо порекомендую її до прочитання тим, хто готовий до сильних емоцій.
  •  
    Нереальна історія про реальні події
    Вигадана історія про реальні події...
    Вже минуло понад сімдесят років з того моменту, коли люди усього світу з полегшенням зітхнули: "Закінчилось..." Історики описують ці події, розділивши всіх на два табори: агресори та захисники... Якщо ти німець - ти нацист, вбивця, ти був тим, хто розпочав війну... Якщо ти єврей - ти жертва концтаборів, Голокосту, подій, які б хотілось просто вирвати зі сторінок Історії та сказати, що цього не було... Але нічого не можна стерти, переписати чи змінити. Ми можемо лише зробити висновки і докладати зусиль, щоб це більше ніколи не повторилось.
    Джон Бойн у своїй книзі "Хлопчик у смугастій піжамі" розповідає про Другу світову війну від імені маленького хлопчика Бруно, який не знає, що таке війна, хто такий єврей і чому він поганий, чому бабуся злиться на тата і чому його нова робота така важлива. Але він знає про всі закутки свого дому, що у нього в Берліні є три найкращих друга, його сестра - це "Безнадійний випадок", а дивний хлопчик на ім'я Шмуль хоч і народився з ним у один день дуже відрізняється від самого Бруно. Шмуль - дивний, він носить увесь час піжаму, постійно хоче їсти і ніколи не запрошує у гості.
    Це історія дружби хлопчаків, один з котрих носить на собі малюнок "давидової зірки", а інший - свастику, але вони не знають, що означають ці знаки, тому не знають, що вони по різні сторони барикад, що повинні ненавидіти один одного і саме в цьому їхнє щастя. Вони стають найкращими друзями і намагаються підтримувати один одного, як це можуть робити дев'ятирічні діти. Вони мають свої страхи, які об'єднують їх і роблять сильнішими. Це історія дружби щирої, дитячої, чистої... Дружби, яку зруйнував не час, а смерть, режим та хибні переконання. Саме вони знищили не тільки дружбу цих хлопчиків, а їх життя, життя батьків та сестри Бруно, нанесли рани, які ніколи не загоїлись...
    Я не можу назвати цей твір найкращим з того, що я коли-небудь читала, але він і не в кінці списку. Це книга, яку варто прочитати, але не та, яку захочеться перечитувати ще раз. Це твір ідеально підходить для юного читача, щоб акуратно розповісти про події того часу і не завдати глибокої психологічної травми. Для дорослих він ж може бути емоційно заслабким.

  •  
    Печальная, глубокая и волнующая притча о человеческой чистоте, которая всегда по ту сторону добра и зла
    - Я не понимаю, почему нас не пускают на противоположную сторону. Что с нами такое плохое, что мы не можем туда поиграть?
    /.../
    - Бруно, ограда стоит не для того, чтобы мы туда не заходили. Она должна помешать им выходить оттуда.

    Вроде простая, легко написанная книга, но столько в ней силы! Без описаний ужасов, без кровопролития, без развернутых диалогов - она касается тончайших струн души, где-то между струной «боль» и «неописуемый ужас». Вторая мировая война. Девятилетний мальчик Бруно вынужден оставить Берлин, и вместе с отцом-комендантом, матерью, которая без остановки пьет настойки, сестрой «Безнадежный Случай» и служанкой Марией переехать в загадочное место «Геть-Звідси». За переездом, который очень не понравился Бруно, стоит Фурор, который, по мнению мальчика, таким образом, наказал отца за плохую службу. Ведь разве мог отец добровольно отказаться от пятиэтажного дома и перебраться в невероятно скучный дом, вокруг которого только солдаты и люди в полосатых пижамах?!
    Однажды Бруно гуляет вдоль забора, который отделяет дом от «полосатых» людей, и наталкивается на еврейского мальчика Шмуля. Оказывается, что ребята родились в один день и, как полагает Бруно, у них еще много чего общего. Так начинается их дружба, которая длится до тех пор, пока родители не решают отправить мать и детей обратно в Берлин. Бруно решает, что лучший способ попрощаться с другом - надеть полосатую пижаму и побыть со Шмулем за оградой. Что будет дальше? Не могу сказать, дабы не обломать вам чтение. Скажу только, что финал будет, возможно, не таким, как вы его ожидаете.
    В этой драматической истории маленький Бруно - всего лишь проводник. Его чистый детский разум и не испачканное грязью политических доктрин мировосприятие показывает читателю, к чему может привести искаженная логика взрослых, дурная мысль, что кто-то заслуживает жизни меньше других.
    Возможно, большинство из вас видели одноименный фильм, или же прочитали книгу в русском переводе. Я до сих пор откладываю просмотр - так сильно меня поражают подобные истории. Когда брал в руки книгу, то переживал, что просто не смогу читать. Но страницы листались быстро, и я не жалел о прочтении ни минуты.
    История человечества полна боли и трагедий, недопустимых ошибок и раскаяния. То, что было - не сотрешь. Тех, кто был казнен - не вернешь. А самое страшное - это мысль о чистых душах, особенно детских, которые видели только горе. В предисловии написано, что книга о 9-летних мальчиках, но не для 9-летних мальчиков, хотя написана она именно как детская. Одним словом, однозначно стоит внимания. И мне кажется, что «Хлопчик у смугастій піжамі» гораздо интереснее чем фильм, глубже и насыщенней. Рекомендую всем!
    В конце хочу привести цитату автора: «Конечно, все это произошло очень давно и никогда больше не повторится. Не в наши дни, и не в нашем веке». М-да, при нынешних раскладах в мире, Европе, в частности, в нашей стране, хотелось бы в это верить.
  •  
    Маленький Принц біля колючого дроту Аушвіца.
    Так часто чув назву, що вважав цей роман класичним. А написаний він виявився у свої 35 років ірландцем Джоном Бойном і виданий 2006 року. Здавалося, що ніяк не приступити до читання якогось жахливого випадку про концтабір. Книжка чекала свого «освоєння». В голові крутились чорно-білі кадри хроніки. Але тут не реальна документальна історія, а вигадка про дві несформовані душі по обидва боки барикад (колючого дроту).

    Варто лише взятися і читач вловлює інтонації справжньої тобі байки з перших кількох десятків сторінок простого тексту, в якому превалює діалог. По-перше, до тата хлопчика приходить в гості його начальник – Фурор (The Fury). Слід розуміти Фюрер. Дивно. Бабуся злиться на сина, бо в неї ірландське коріння? Так Ірландія ж нейтралітет підтримувала під час війни!? Жодного геноциду ірландців не було. Хіба що бабуся була посвячена у недоступні більшості громадян Рейху справи… Друга фальш - неймовірно розумний спосіб міркування та здатність висловлювати думку 9-річного головного героя – хлопчика на ім’я Бруно. Його складно сформовані філософсько-риторичні питання до дорослих викликають найбільшу недовіру до тексту і виникає враження наче читаєш «Маленького принца», який не на астероїді опинився, а біля концтабору, де нема охорони і навіть не заміновано. В мене 9-річна дитина і вони з Бруном, досконало знаючи Deutsch, точно не порозумілися б)) Він такий всезнайко та мудрагель із недитячою примітливістю, що навіть не усвідомлює - за стінами триває війна, не в курсі про антисемітизм на кожному куті?! Він мав би читати пресу, зведення з фронтів…Зрештою є майже 13-річна сестра, яка вже кокетує з молодим офіцером. Удвох з нею, дивлячись крізь вікно на концтабір, вони вперто бачать там….село. Коли він вільно знайомиться зі Шмулем, який виявляється того ж таки дня народження і вільно собі бавиться вдалині від ровесників на території концтабору, коли Шмуль згадує як класно було йому в Польщі, коли він ходив до школи і в гості приходило багато цікавих людей (малий 1934 р.н.), то хочеться посередині читання кинути книжку і взятися до іншої. Але не кваптесь. Спокійно.

    Отже, щодо сюжету (чисті спойлери!). Жив собі в Берліні у 1943 році згаданий вище хлопчик Бруно. Він любив свій 5-поверховий будинок і спускатися по ньому на перилах. Крім того, він любив ходити по дому і біля, як юний нишпорка щось досліджувати, збираючи факти. Поруч жили дідусь і бабуся. Під рукою були три чудових товариша. Із-за нового призначення батька (шишка на взірець Гіммлера чи близько того) всю сім’ю відправляють у нове місце Геть-Звідси (Out-With) на період «до передбачуваного майбутнього». Тут всім їм не по собі, вони стогнуть і хочуть назад до Берліна. Це половину книжки я переповів. Далі автор намагається м’яко, майже солодко, пояснити на контрасті для ДИТЯЧОЇ читацької аудиторії, що відбувалося в концтаборах, чим здалеку пахне фашизм, як може бути важко-скрутно твоєму ровеснику десь неподалік тебе. Фінал трохи підняв враження щодо загальної оцінки в 3,3 бали. У кінцівці я би просто поміняв місцями обох хлопчиків.

    Існує екранізація твору (2008) з акторкою українського походження Вірою Фармігою. На 95% буквальна (благо текст дозволяє). Рейтинг IMDB 7,8. Сподобалася гра маленьких акторів, що зазвичай важко вдається режисерам. При бюджеті у $12 млн. картина виручила в прокаті $44 млн. Не можу сказати, що фільм кращий першоджерела.
  •  
    "Хлопчик у смугастій піжамі"
    Книгу, що вийшла друком у видавництві "Клуб сімейного дозвілля" сміливо раджу. Переклад з англійської Віктора Шовкуна доволі хороший.

    Роман цей геть нетиповий. Автор - Джон Бойн спромігся, уникаючи моторошних деталізованих описів сцен, справляти настільки гранично щемкий ефект на читача. Тут немає буквального змалювання подій, ошелешена читацька фантазія доповнює картинку, складає жаский пазл вже опісля, під спонукою авторських натяків. Досить незвичну добірку засобів було використано Джоном Бойном.

    Я раджу, оскільки переконана, що книзі "Хлопчик у смугастій піжамі" достоту важко залишити байдужим свого читача.

    Щоправда, можна й доскіпатися трохи. Зокрема до того, що важко уявити такий феномен (безкарної до пори - до часу) дружби за тодішніх реальних умов.

    Обсяг роману доволі незначний. Читається книга доволі легко. Вплив чинить беззаперечний.

    Вражає, що навіть поміж безкрайнього тотального засилля зла, мова про яке ведеться на сторінках цієї книги, з'являється місце для людяності.
  •  
    Піжами, що змінюють життя
    Читати про відомі події з погляду маленького хлопчика змушує побачити і задуматися, що чимало з того, що відбувалося зовсім не мало сенсу
    Чому солдатів запрошували в дім, а людей в смугастих піжамах ні, навіть якщо до них постійно заходили?
    Бруно вважав, що люди, в смугастих піжамах, що живуть за огорожею живуть щасливими сім'ями, що ввечері розповідають цікаві історії; а діти збираються грати; він думав, що у центрі стоїть крамниця або невеличка кав'ярня. Але нічого з того не було
    Поволі читаючи цю книжку сум підступає ще на початку. Діти намагаються зрозуміти, що відбувається і знайти пояснення. Вони думають, що це "сільська місцевість" тому так багато людей живуть в одному місті
    Бруно і Шмуль - це як два світи. Такі різні і так схожі. Хлопчики народилися в один день і навіть обоє були вимушені покинути домівку, Брунно- з Берліну, Шмуль - з Польщі.
    Як на мене, то обидва хлопчики були доволі обережними стосовно почуттів один одного. Бруно вважав, що це несправедливо, що він живе один, коли у Шмуля є багато дітей, з якими він може гратися. Шмуль розумів, що Бруно не розуміє, що відбувається, утім не руйнував світ малого. Шмуль не розумів як у коменданта може бути такий добрий син.
    І, можливо, це була прикра випадковість, що у Бруно була поголена голова, тому його ніхто не відрізнив.. А, можливо, це й не випадковість, адже ніхто зі смугастих піжам не був ні у чому винним, так само як і Бруно...

    Одна з тих книжок, яка змушує задуматися і зачіпає за живе
    Доводить, що в книжках головне - не кількість сторінок
  •  
    Закон бумерангу
    Книги на військову тематику апріорі важкі
    А воєнні книги про дітей - тим більше. Не зважаючи на те, що книга написана від імені дитини, наївний погляд на світ і не розуміння того, що відбувається довкола, вносить ще більше пригнічення та сум'яття.
    Два різних світи очима двох дев'ятирічних хлопчиків по дві сторони колючого дроту - німця Бруно і поляка Шмуеля. Два друга, два погляди на реальність, різні мрії та сподівання. Для одного приводом для смутку є триповерховий будинок замість п'ятиповерхового маєтку, розлука з Берліном та друзями, для іншого - нескінченні побої, холод, голод, втрата близьких. За ширмою дитячої наївності Бруно ховається несприйняття суворої реальності. За рік життя біля концтабору, він неодноразово чув уривки дивних розмов, проносились моменти жорстокості, хоча не розумів всі масштаби біди та щиро вірив у доброго батька та солдата.
    Хлопчики, можливо не до кінця розуміють свої ролі в суспільстві, проте змогли знайти спільну мову та стати друзями.
    Ця книга доводить, що діти сприймають людей не залежно від расової, етнічної приналежності, соціальних, політичних або релігійних переконань.
    Вражає, за який короткий час діти можуть стати близькими.
    Світ смугастих піжам та красивих мундирів абсолютно протилежний. Автор показує абсурдність нацизму і теорії обраності нації, жах концентраційних таборів крізь призму дитячого сприйняття, не здатного осягнути всього жаху подій.
  •  
    Важка тема твору написана легкою мовою для знайомства школярів ж жахами нашої історії
    Попри страшну трагедію, закладену в основу сюжету - історію концентраційних таборів, твір читається напрочуд легко. Головний герой хлопчик Бруно зовсім не розуміє, що його батька призначено Фуреровим палачем євреїв, наглядачем "газових душових". Оповідка ведеться у стилі роздумів і зображення якраз через призму бачення дитини. До речі, вважаю, влучно відповідне читання для дітей старшого і середнього віку в школі. Не знаю чи зараз проходять за програмою, було б доречно.
    Бруно лише 9, але як на мене поводиться і мислить років на 6. Він питливий хлопчик, чемний, розумний і в міру бешкетник. Обурюється переїзду сім'ї у Польщу через призначення батька на нову посаду. І навіть не здогадується, які жахи відбуваються поряд. Він просто потребує компанії для дружби й знаходить в особі хлопчика за парканом у смугастій піжамі. Його новий друг, виснажений, маленький одноліток Шмуль також милий і розумний, але дуже нажаханий якраз тими подіями, які передували й супроводжують його у таборі. Бруно протягом року спілкується зі Шмулем, носить йому їжу й сумує, що не може пограти разом. Вже перед поверненням до дому у Берлін хлопчик вирішує таки пролізти під парканом і допомогти Шмулю знайти зниклого батька. Звичайно навіть не здогадується, яку долю йому доведеться розділити з єврейським хлопчиком.
  •  
    Хлопчик у смугастій піжамі
    От і дочитана остання сторінка роману Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі", а я до сих пір не можу оговтатися від фіналу цієї простої, навіть трохи наївної, і водночас із тим жахливої історії, яка показує війну очима дев'ятирічної дитини.
    Хлопчик Бруно жив у Берліні, ходив до школи і мав трьох найкращих друзів, та в один день цьому спокійному життю прийшов кінець, адже у зв'язку з роботою батька вся родина була змушена покинути Германію і переїхати до Польщі. Новий будинок виявився, м'яко кажучи, зовсім незатишним, а поруч не було ані сусідів, ані дітей, з якими можна було б погратися: був лише колючий дріт, за якими ходили дивні люди в смугастих піжамах, причому Бруно не знав, хто ці люди, а тому вважав, що це звичайнісінькі фермери, до тих пір поки не познайомився з одним маленьким в'язнем і не опинився по той бік тину...
    Твір написаний простою мовою і в цьому його сила, адже таким чином цю зворушливу історію може зрозуміти навіть дитина підліткового віку. Такі книги треба читати для того, щоб розуміти, скільки горя приносить війна, і робити все від себе залежне для того, щоб жахіття воєнних років більше ніколи не повторилося.
  •  
    Сумна історія про дружбу двох хлопчиків
    Мені подобається читати романи на тему війни, концтаборів. Зазвичай такі книги чіпають за душу, крають серце і просто неможливо читати без сліз. Тому я не могла оминути «Хлопчика у смугастій піжамі».

    В центрі сюжету дев'ятирічний хлопчик - Бруно. Він щасливо жив зі своєю сім'єю в Берліні, але змушений через роботу батька пересилитися в новий будинок, що знаходиться в Польщі.

    І йому в цьому будинку не сподобалось. Мало того, що всі його друзі залишились в Німеччині, сама нова домівка виявилась химерною та незатишною. Але одного дня, досліджуючи територію він познайомився з іншим дев'ятирічним хлопчиком - Шмулем та їх розділяла таємнича огорожа, що ділить територію на дві частини...

    Кінець історії справді вбивчий. Хоч не писалось прямо, що та огорожа насправді - табір Освенцим, де євреїв, під час війни, катували, змушували важко працювати та просто спалювали заживо - було й без того ясно. І просто читаючи було лячно від того всього, а діти ж насправді не розуміли і хотіли просто бути друзями...

    Такі книги не потрібно рекомендувати, всі слова будуть зайві. Просто обов'язково до прочитання кожному.
  •  
    Хлопчик у смугастій піжамі
    Пам"ятаю років десять тому дивилася одноймений фільм знятий за сюжетом тієї книги, і він досі у мене перед очима, більше того, я не один раз згадувала про нього за цей час. Тож досить довго вагалася перед тим, як взяти книгу до рук. Але все-таки прочитала. За один вечір. І це дуже складна історія, пройшло уже декілька днів, а я досі думаю про цю історію, про голокост, про Другу світову війну. З однієї сторони добре, що такі книги є, вони нагадують нам увесь жах тих подій, що сталися, але з іншої сторони це дуже складно читати. Особливо коли ще й справа заходить про дітей.
    Отже, "Хлопчик у смугастій піжамі" - це історія дев'ятирічних Бруно і Шмуля, події відбуваються у Польщі за часів Другої світової війни.
    Бруно - син коменданта нацистського концтабору, його сім"я переїжджає з Берліна до Польщі, бо батька призначили на нову роботу, що це за робота Бруно не знає, але розуміє, що батька важлива людина. Новий будинок знаходиться в лісі, у нього тут немає друзів і розваг. Але через своє вікно Бруно бачить місце де є багато людей, і найголовніше там є діти. Це концтабір. Бруно вважає себе винахідником і тепер його ціль розвідати все про те місце.
    Шмуль - син єврейського годинникаря, він зі своїм батьком та братом знаходяться в концтаборі. Постійні знущання, голод і страх, це те що переслідує цю бідолашну дитину весь час.
    Поряд з усім цим жахом нацистського режиму, автор зображує дитячу безпосередність і щирість, яка повинна нагадати нам, що немає нічого ціннішого ніж людина і її життя.
    Читати цю книгу потрібно всім. Щоб таке не повторилося ніколи знову!!!
  •  
    Книжка, яку повинен прочитати кожен!
    Давно я хотіла долучитися до тих, хто прочитав цю книжку і ось нарешті прочитала...
    Звичайно були здогадки про що буде книга, тобто розповідь про концтабір, євреїв на німців в апріорі не мають хеппі енду. Але все ж завершення мене шокувало! Дуже сумно.
    Загалом книга написана дуже легко, доступною мовою, розглядаються дорослі проблеми очима дітей.
    Діти такі невимушені, дивляться на складні речі просто, всьому шукають просте пояснення. Саме тому Бруно не міг зрозуміти життя Шмуля за огорожею, він не знав хто такі євреї, не мав до них ненависті. Для нього Шмуль був просто друг, хлопчик з яким можна було побалакати.
    Бруно мені дуже сподобався, на свої 9 років він дуже розумний, розсудливий і добрий хлопчик. Він би виріс гарною людиною не зважаючи на те, що його батько комендант.
    Не буду розповідати все докладно, вважаю що кожен повинен прочитати цю книгу (вона не велика та не забере багато часу) та зробити для себе висновки, або ж просто пережити одну сумну історію очима допитливого німецького хлопчика.
  •  
    Отлично
    Это книга, которая просто не дает потом ночью уснуть. Здесь нет мотивационных призывов, мол, страна будет гордиться тобой, если ты отдашь свою жизнь на поле боя, или надо работать, не покладая рук, ведь парням на фронте еще хуже, чем тебе сейчас. Эта история о достаточно зажиточной семье, которая может позволить себе многое, так как отец в ней достаточно высокий чин из немецкой армии. К тому же, он не особо обременен тем, чтобы помочь кому-то другому. С одной стороны его можно понять - у него есть семья, жена и сын, которые для него на первом плане, и рисковать ими только ради попытки помочь кому-то, когда рядом находится столько бездумных исполнителей приказов и издевательств - не особо будет умно. Тем не менее, отец настолько зарылся в свои дела и документы, что не заметил того, что потерял сына. Потерял в духовном плане, а потом и в физическом, когда оказалось, что у сына есть гораздо больше смелости и он уже находится на территории концлагеря, и даже больше того - его уже успели казнить.
  •  
    Не в тому місці, не в той час...
    Війна. Смерть. Розпач. Зазвичай події сприймаються критично, та й лише з боку тих народів, які зазнали страждань з боку «коричневої чуми», та мало хто намагається уявити, що відбувалося у самому суспільстві серед німців. Як правило, одна людина в результаті своєї діяльності змушує сприймати увесь народ, до якого вона належить, як негативну біомасу.

    В результаті цього важко осмислити проблеми, що наявні були в окреслених межах. Та подібна логіка не працює у випадку з цією книгою. «Хлопчик у смугастій піжамі» надзвичайно сильна книга в емоційно-психологічному смисловому навантаженні.

    Історія звичайної німецької родини, якій випало прожити події Другої світової, з іншої по відношенню до нас, сторони. Протиріччя, що виникли у ході виконання наказів батьком хлопчика «зверху» мало не розділили родину на декілька таборів. Більше того, відмовитися від виконання отриманого наказу було практично неможливо, оскільки, у такому разі, наражається на небезпеку вся родина.

    У чому полягав наказ, що його було отримано? Чому хлопчик носить cаме смугасту піжаму? І як це все пов’язано між собою?

    Події описано з точки зору світу маленького хлопчика, через це усвідомлення написаного приходить разом із купою сентиментальності у вигляді сліз…
  •  
    Мальчик в полосатой пижаме
    История, которая не оставит без внимания даже самого чёрствого человека на нашей планете. Я, говоря откровенно, изначально посмотрела именно фильм о мальчике в полосатой пижаме, а только потом, через некоторое время уже решилась взяться и за книгу, по сюжету которой и был создан сценарий. Эта история показывает нам, что дети являются куда более умными и доброжелательными, чем взрослые. Я не знаю когда и из-за чего именно происходит этот момент когда малыш с чистым сердцем превращается в безжалостного убийцу или насильника. Но нашла выход винить в этом именно прогнившее общество. История концлагерей уже была описана многими авторами, но автор книги "Мальчик в полосатой пижаме" Джон Бойн привнёс еще больший художественный драматизм, показывая, что в этом мире для справедливости точно нет места. Как и в первый раз посмотрев фильм, так и прочитав последнюю страницу данной книги, я ощущала такое невыносимое чувство душевной и физической опустошенности и мне пришлось еще очень долго от него отходить. Спасибо.
  •  
    Двоякі відчуття після прочитання
    Книга розповідає нам про історію, в якій головний герой, дев’ятирічний Бруно, разом із батьками та сестрою переїжджають з рідного Берліна у нове місце проживання, де батько отримав державну роботу.

    Бруно помічає, що в новому домі все зовсім по-іншому, йому не подобається тутешня відсутність зручної інфраструктури (як у Берліні), згодом Бруно починає сумувати за друзями. З вікна кімнати головного героя відкривається вид на незрозумілі маленькі будови, що обгороджені сіткою, та де проживають люди в «смугастих піжамах».

    З часом Бруно, що фанатіє від ідеї «досліджень», відкриває для себе дещо нове: по той бік огорожі самотньо сидить хлопчик Шмуль. Бруно випадає познайомитися із ним та протягом тривалого часу розмовляти й весело проводити час. Попри це хлопців розділяє колюча огорожа, але для Бруно це неважливо, адже тепер він знайшов друга.

    Для мене парадоксом у творі було те, що головний герой не усвідомлював, що триває війна — він не знав, хто такі євреї чи навіть те, де знаходиться Польща, попри це його батько займав високу державну посаду, а Бруно навіть свого часу познайомився з Гітлером. Можливо це тонкий хід автора, що хотів зобразити дитячу світлість, яка, не знаючи гірких фаталій світу, визнає тільки добро, а можливо це якась інша ідея автора, яку я поки що не можу для себе визначити. Або це просто непродумана частина твору. За це четвірка.

    Загалом твір читається дуже легко, великий плюс за такий якісний переклад. Цікаво почитати й інші твори цього автора, аби порівняти з «Хлопчиком у смугастій піжамі», тож чекаю на нові українські переклади Джона Бойна.
  •  
    Неоднозначні враження, незрозумілі герої..
    Сама ідея книги хороша, але її виконання досить незрозуміле. Відсутність розвитку характерів персонажів та відсутність логіки у вчинках героїв залишає неоднозначні враження про книгу. Найбільше запитань виникає до головного героя. Бруно було дев'ять років, але для свого віку він занадто дурний і наївний. Складно повірити в те, що в той час коли Гітлер для багатьох німців був мало не героєм, і дітей вчили бути нацистами з дитинства, Бруно не знає, хто такий Гітлер або не знає, що йде війна, не знає, чому німці ненавидять євреїв (він навіть не знає про існування євреїв), він не знає, що його сім'я з Берліна переїхала в будиночок біля концтабору Аушвіц… Гаразд, можна списати це на надмірну опіку батьків, хоча з огляду на те, ким був батько Бруно, не думаю, що він тягнув би з його «правильним ідеологічним вихованням». Також наш Бруно незрозуміло реагує на якісь повсякденні речі - він не може відрізнити погане від хорошого. Якби Бруно було років п'ять або ж якби він був розумово відсталим, я б ще повірила в таку його поведінку, списала на дитячу наївність і безпосередність, але тут.. фейспалм, якщо коротко.
    Не стану переоповідати сюжет – багатьом він і так відомий. Фінал історії вийшов страшним і жорстоким, він ще раз нагадує нам про те, що за кожне зло доведеться заплатити, ніщо не залишається безкарним, а діти часто розплачуються за гріхи батьків.
    Чи справедливий фінал? Складно сказати, але, на мою думку, він досить закономірний та очікуваний.
    Сама по собі історія хлопчика Бруно досить трагічна і зворушлива, але від книги очікуєш більш дбайливого відношення до реальних фактів та більш продуманих характерів і логіки у вчинках героїв.
    Думаю, цю історію варто прочитати хоча б заради того, щоб скласти власну думку про неї.
  •  
    Завдане зло завжди повертається...
    Роман Дж. Бойна «Хлопчик в смугастій піжамі» розповідає про родину, яка через роботу батька мусить переїхати з Берліну в провінцію. Особливо від цього страждає десятилітній Бруно, у якого в столиці залишаються друзі та все життя. На новому місці йому немає з ким товаришувати, навіть старша сестра, з якою вони раніше добре ладнали, віддалилась від хлопчика в намаганні зачарувати одного з батькових підлеглих. Тож Бруно просто бродить околицями, поки не натрапляє на свого однолітка Шмуля. Навіть колючий паркан, який розділяє хлопчиків, не стає на заваді спілкуванню. Але Бруно і Шмуль вже вигадали, як їм погратись разом – для цього Бруно має проникнути за колючий дріт, переодягнувшись у смугасту «піжаму» на кшталт тих, що носить Шмуль та інші люди, що живуть за парканом…

    Особисто для мене ця книга про те, що завдане комусь зло, обов’язково повернеться бумерангом тому, хто його завдав. Так, можливо ця книга не літературний шедевр, але прочитання однозначно заслуговує, тим більше, що за обсягом вона невелика.
  •  
    Очень растрогала.
    Книга по своему объему небольшая, но огромная по своему значению.
    Это очень трогательная и в тоже время крайне тяжелая история. Сложные времена гонений и лишений. Концлагеря, геноцид и много-много горя.
    История рассказывается глазами девятилетнего мальчика Бруно. В поиске друзей на новом месте, мальчик заводит крайне опасную дружбу с мальчиком из концлагеря. И с этой позиции не понятно кого жалеть больше, тех кто за оградой или перед ней?
    Это книга охватывает очень тяжелые времена, а когда в этом замешаны дети, становится еще тяжелее.
    Я от книги была в восторге, но слезы лились ручьем. Очень растрогала история, но она однозначно не для слабонервных.
    Такие книги необходимо читать, чтобы видеть и знать разные стороны жизни. Ведь тот у кого нет прошлого, нет и будущего...
    Немного присутствует наивность или мальчика слишком сильно оберегают от правды жизни. Потому что он совершенно не понимает что идет война... А хотя...
    Книга очень тяжелая эмоционально и при чтении необходимо этот факт учитывать.
 
Характеристики Хлопчик у смугастій піжамі
Автор
Джон Бойн
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Віктор Шовкун
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
3000
ISBN
978-617-679-232-1
Вага
200 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література інших країн Європи
Література за періодами
Сучасна література