Книга що виходить в 2024 не може мати такої кількості відсилок на російську культуру. Я не розумію чому я купуючи нову українську літературу повинен читати текст російською в українській транслітерації та згадувати російську пісню Аргентина Ямайка 5:0. Коли це московіада Андруховича 90х років, то враховуючи час можна простити , тут взагалі ні

Із задоволенням прочитав. Ще одна історія від Фоззі про наше життя.

Написано легко та захопливо. Поки не дочитав, не міг робити нічого іншого. В діалогах багато суржо-російської та майстерно виписаної матірщини. Когось відштовхне, а хтось оцінить мистецтво пацанської мови. Завдяки мові персонажі відчуваються ну ду-у-же живими. Сам зустрічав таких. Книжку починав читати, бо цікаво було зазирнути за лаштунки українського шоубізу. І це там було: життя та переживання принаймні певної категорії артистів розкриті дуже добре. Але одна з головних тем книжки несподівано сильно зрезонувала: чи можна бути щасливим, коли робиш не те, чим хотів би займатися по-справжньому? Чим можна пожертвувати заради своєї мрії? Чи варто іноді відступатися? Вдячний автору за нагоду замислитися над цими питаннями.