Не знаю чого очікували інші читачі, які писали відгуки, але як на мене - це легка, доволі цікава книга-детектив з досить неочікуваною кінцівкою.

Така нудятина.... Давно вже не читала такого. З плюсів - маленькі розділи, що наприклад, поки маєш 2-3 хв., то розділ можна осилити, і легко написано ( але є такі "есесерівські" вислови, як би з нашого дитинства, і автори їх ще умудрилися перекласти українською ( "баста, молодчага!, папік, героя звали Сергієм, то проскакувало , - Сірий").... Я так і не зрозуміла посилу книги ..."Криза 40-а років"?( робота є, всі хвалять, є і сім'я, розваги)....а бракує чого?

«Гра» - це детективний психологічний роман обсягом 192 сторінки. Стрімкий та бурхливий, цей роман чудово підходить для виходу на великий екран у вигляді захоплюючого трилеру. Сюжет твору розповідає нам про чоловіка середніх літ на ім’я Максим, котрому ось-ось виповнюється 40 років – ювілейна дата. Будь-хто, поглянувши на нього може тільки позаздрити, адже Максим – успішна, харизматична людина. За професією лікар, він займає високу посаду і користується популярністю серед народу. Тож ми маємо героя, котрий ні в чому собі не відмовляє, живе в достатку та й приводів перейматися взагалі нема. Хіба що з сім’єю вийшло не так вже й гладко – з дружиною й донькою не живе багато років, але зв’язок підтримує. Так і вийшло, що Максим відчуває самотність в свої роки і поговорити може лише з своїм котом Василем. Отже, зав’язкою твору виступає розмова чоловіка-одинака з домашнім звіром. З розмови випливає, що саме сьогодні день народження Макса. 40 років – зріз життя. Існування набридло йому і давно не приносить задоволення як раніше. Макс випробував майже всі розваги: він ризикував життям в екстремальних різновидах спорту, подорожував та ласував практично усім на світі. Все найкраще вже сталося і подальше існування все більш втрачає сенс. Єдине, що ще не зовсім набридло герою – це азарт та ігри. Але не зовсім звичні, а ті, що він вигадав сам – став їх Автором. Тому на день народження Максим призначає чергову зустріч зі своїми спільниками по грі і вирушає на своє «святкування». Тож «гра» - це і є головна подія роману, що знаходиться в центрі розповіді. Під «грою» розуміється певна секретна зустріч відібраних самим автором (Максимом) учасників, які збираються на невідомій їм локації і розігрують унікальний сценарій. Серед гравців за допомогою карт обирається «вбивця», який має «отруїти» обрану серед інших гравців «жертву». Коли ритуал отруєння скоєно, жертва «помирає», а ті, що залишилися, розслідуюсь інцидент, намагаючись встановити персону злочинця, його мотиви, одночасно видумуючи собі алібі. В такій рольовій грі учасники кожен раз по новому розкриваюсь себе, виконуючи різні ролі та сюжети. Ще однією головною героїнею виступає дівчина Іра, яку вперше запросили прийняти участь у грі. Подальша розповідь відбувається з її точки погляду. Те, що дівчина вступає до клубу гравців засвідчує, що сьогоднішня рольова не буде звичайною – адже така подія ліпше рідка. Окрім неї, гравців вже налічується 6, не рахуючи автора. Серед них: Сергій – молодий хлопець, надзвичайно захоплений Максимом та антуражем гри; Олена – елегантна та витончена жінка, що справляє враження недоступної та холодної особи; Борис – коханець Олени, бугай, з невисоким інтелектом; Жанна – пихата білявка с яскравим, разючим стилем у одязі та макіяжі; Ігор – різкий та агресивний чоловік та Семен Семенович – старий кумедний товстун з високою самооцінкою. Це й усі герої роману – кожен з них екстравагантний, гордовитий, майже навіжений. Читаючи твір неодмінно замислюєшся – що зібрало тут в цій кімнаті таких різних людей з разючими характерами. В цьому театрі абсурду головна героїня Ірина виглядає сірою мишею та простачкою, як вона себе і позиціонує. Звісно вона відчуває себе недоречно в компанії гравців. Тож головна героїня, разом з запросившим її Сергієм, приїжджає на локацію – заміський маєток серед лісу. Виїхати звідти без водія неможливо – а той повернеться тільки зранку. Розпочинається дійство, запускається сюжет і жертвою вбивці раптово виявляється сам майстер – Максим. Але щось йде не так, учасники поводяться дивно і схвильовано, адже отрута (вітамінка) насправді вбиває людину. Так в хаосі розпочинається розслідування, адже вже робити нічого, що сталося – того не відвернеш, а шанс знайти злочинця великий, бо вже багато разів ці гравці були в такій ситуації, але не насправді. Дивлячись очима Ірини ми, читачі, намагаємося самі розв’язати таємницю цього вбивства. В процесі суперечок виринає багато подробиць із особистого життя кожної людини в залі. Проте через деякий час бурхливої дискусії роль убивці начіпляють на нашу героїню. «Це абсурд»,- думає Ірина і їй стає по справжньому лячно знаходитись серед цих божевільних людей, адже вбивцею, очевидно, дівчина бути не може, а справжній злодій ховається десь у натовпі. Ось на цьому моменті відбувається кульмінація твору – гравці зізнаються що наклеп на Ірину – то є звичайна, традиційна процедура зустрічі новачків у компанії. І тільки но дівчина і читачі послаблюють пильність – відбувається головна подія роману – Максим, або ж автор, виявляється по справжньому мертвим. Реальне розслідування починається з цього моменту і вже істинні емоції та почуття кожного з героїв розкриваються читачам. Відкриваючи шафи з скелетами одного учасника за іншим, поступово починаєш розуміти, що люди, зібрані тут, об’єднані не тільки спільним інтересом до азарту та гри, а навпаки, це остання причина серед тих, по яким вони тут зібралися. І знову в центрі уваги Максим – він, як центральна опора, фігурує в розповіді кожного присутнього, та ще не в найліпшому контексті. Образи, нерозділене кохання, заздрість, ревнощі та ненависть прослідковуються в словах героїв. Саме тому цей роман віднесено до жанру психологія – підспідок перелічених вище людей займає важливе місце у сюжеті та ідеї твору. Розв’язка нас наздоганяє так само несподівано, як і кульмінація. Справа – розкривається, вбивця – знайдений, мотив – з’ясовано. Але не так як ми цього очікували, адже «смерть» підлаштована самим автором є фальшивою. А все заради того, щоб дізнатися, що думають про нього по справжньому зібрані тут люди. Звичайно, результат Максима розчарував, але не здивував, бо він давно підозрював своїх знайомих у лицемірстві та нещирості. Так і закінчується роман «Гра» Олександра Онуфрієва та Ірини Тетери. Враження від прочитаного дещо сумбурні та неоднозначні. Назвати дану роботу поганою не можна, адже на кожний твір знайдеться свій читач, до котрих я, нажаль, себе віднеси не можу. Тож, підсумовуючи, можна сказати, що темою твору є криза середнього віку Максима. Проте це сповна не передає головну думку роману, яку мені досить важко виділити. Ідея твору так само розмита і нечітка, адже автор не доніс її до читача як слід, тож і залишається тільки здогадуватись, який посил у даного творіння. Щодо плюсів роману можу віднести легкість та швидкість в читанні – око не зачіплювалось за якісь разючі помилки чи сюжетні провали. Роман сподобається невигадливим читачам з невеликим досвідом у детективному/психологічному жанрі. Хоч героїв і намагалися розкрити максимально з різних боків, все ж таки мені вони видалися ненатуральними і притягнутими, а їх історії життя підбудовані так, щоб зіграти належним чином саме в цій події сюжету. Отже, повірити у таких героїв мені не вдалося, так само як і поспівчувати їм. Ще одним вагомим мінусом для мене був «пафос» історії, який прослідковувався в поведінці героїв та їх словах. Разючий контраст між простою дівчиною Іриною, такою собі відмінницею та невимушеною особою та іншими, начебто божевільними, гріховними, героями розставив не зовсім зрозумілий для мене акцент і полишив у подиві – до чого цей елемент твору? Все таки історія простувата і від подібних собі відрізняється «подвійним дном» в сюжеті. Рекомендувати книгу можу для тих, хто не хоче зосереджуватись на хитромудрощах перебігу подій чи глибоко занурюватись у психологію людини і її підкірки свідомості, а хоче відпочити і швидко збагнути нову для себе історію.