Ієн Мак'юєн пише прекрасно! З ноткою саркастичності, чорного гумору і абсолютною точністю у своїй передачі думок. Якби я була письменницею, то хотіла б писати саме так. «Горіхова шкарлупа» - історія спокути невинного (майже як роман Агати Крісті). Кожна сторінка - почуття і думки ще ненародженої дитини. Дуже крута ідея автора. Не знаю чи можете ви ще побачите щось подібне . Крім головної лінії Мак'юєн, наче ненароком, підіймає силу силенну актуальних тем. Думаю, що можна охрестити цей роман течією життєвих думок. Ну, і що, що вони належать такому неоднозначному оповідачеві?! Він розмірковує про все, що чує довкола себе, про те, що відчуває його мати, про теперішнє й майбутнє. На жаль, у мене не вийшло зрозуміти нікого з героїв, крім нашого оповідача. До речі, розумного оповідача. Коли я перегорнула останню сторінку, то подумала про те, що дитина в утробі матері розуміє більше і глибше, ніж дорослі. Звичайно, це вигадана історія, яка навряд чи є реальною. Але ідея проста: коли ми не зіпсовані, то можемо відчувати серцем, а не гаманцем. Хто нас псує? Запитання риторичне, як і весь цей роман.У ньому немає правильної і неправильної точки зору - це життя, яким би воно не було паршивим.

Я гордий, що Мак'юен мій сучасник. Так! Пишаюся, що я живу в часи, коли цей блискучий письменник творить гідну літературу. Не можу сказати, що всі його романи я високо оцінив, але при чому тут я?! Сподобалося чи не сподобалося - дуже суб'єктивні поняття, тим більше, що не віддати належне глобальному таланту автора просто неможливо. А такі книги Мак'юена як "Спокута" і "Цементний сад" назавжди прописалися в моєму серці, ставши улюбленими й дуже дорогими. Цього разу Мак'юен не обмежився тонким психологізмом і препаруванням персонажів, він вирішив цього разу підійти креативно. Історія підноситься нам з незвичного ракурсу, а саме оповідання йде від імені ще не народженої дитини головних героїв. Він поки всього лише безмовний спостерігач, невинне дитя і свідок мерзенної змови, але все що йому поки залишається це просто плисти за течією, міркувати про світ і розповідати нам все, що відбувається зовні. Наскільки це нова інтерпретація "Гамлета", я не скажу точно, бо з Шекспіром знайомий поверхово, але точно скажу, що роман сам по собі вдався. Це якісна проза від автора, десь іронічна, а десь гостра і провокаційна, що піднімає складні теми, чи то соціальні, моральні чи політичні. Уявіть собі таку картину: спекотне лондонське літо, старий напівзруйнований і завалений сміттям будинок (який, втім, може принести своєму власникові значну суму), запітніла пляшка вина, тільки що з холодильника ... І в напівтемряві кухні двоє, він і вона, коханці. Замість того, щоб розмовляти про погоду, ділитися новинами, банально цілуватися або займатися сексом, вони планують... як вбити його брата і її чоловіка (ви правильно зрозуміли, це одна людина). Уявили? Відмінно. А тепер уявіть собі, що нам розповідає про це третій учасник цих подій. Він розумний, у нього є власне уявлення про добро і зло, в нього цілком сформувалися смаки, не тільки в літературі або мистецтві, але ще і в хороших винах. Якщо його послухати, перед очима бачиш типового європейського сноба, років п'ятдесяти. Ну а хто ще може так нудно міркувати про нестерпне буття? Виявляється, може і хтось крім дядька у віці з вишуканою сивиною. Наш оповідач - це ще не народжений ембріон, який затишно собі плаває в навколоплідних водах своєї матусі Труді, яка разом з його дядьком Клодом думають, як краще «замочити» його татуся Джона. По-перше, Мак'юен цілком і повністю виправдовує своє почесне звання одного з найбільш сильних письменників нашого часу. Його книги чомусь без зайвих зусиль уявляєш в золотому фонді світової класики років так через 100. Він пише про проблеми, що є актуальними сьогодні, зовнішньополітичні, соціальні і моральні, розмірковує про них вголос, оцінює, намагається прогнозувати майбутнє. "Горіхова шкаралупа" не стала винятком, в ній йдеться про положення в сучасній Європі, і бурхливі суперечки щодо абортів, які стосуються не лише манірну Англію, але і наскрізь католицьку Польщу. По-друге, Мак'юен безумовно геній форми - попри те, що я не люблю таку манеру оповіді, як у нього (більш того, зізнаюся чесно, часом він змушує мене позіхати), все одно не можу відірватися від його романів. Мене захоплює щось зовсім нереальне й абсурдне, те що він змушує оживати на сторінках своїх книг. Ось як цього дрібного внутрішньоутробного Гамлета. Ну і по-третє, після цієї книги Мак'юена можна впевнено записувати в королі стьобу - він теж не втримався, на модній хвилі вніс свою лепту в переписування класики та переплюнув всіх учасників цього змагання, адже нікому не спало на думку уявити Гамлета з такої перспективи. Попри велику кількість рефлексій та передбачу розв'язку, роман мені швидше сподобався, ніж ні. Оригінальний задум переборов легку прісність автора, та й звичний вже глибокий психологізм як завжди виявився на рівні. Класичний сюжет в нових декораціях теж виглядав вельми приємно. Але, не буду сперечатися, книга на любителя, і якщо ви не відчуваєте в собі сил і бажання читати місцями нудне оповідання, та ще й без жвавого сюжету, то краще відкладіть книгу в сторону і візьміть щось інше.

Одна з останніх новинок на книжковому ринку України. Переклад видавництвом «КМ-букс» книги Ієна Мак’юєна «Горіхова шкаралупа», який побачив світ на батьківщині автора в 2016 році. Майстерно написаний, можна навіть сказати, мереживно виплетений роман, з детективною складовою. Щось в ньому є від англійських класичних детективів, хоча до цієї категорії віднести його не так вже й легко, бо він написаний майстром слова з поринаннями й посиланнями до творчості англійських поетів та письменників. Це і Шекспір, і інші майстри англійського римованого слова такі як Гоббс, Дрейтон та деякі інші. Є багато посилань на Джеймса Джойса та його «Улісс». Читаючи його треба інколи повертатися назад, щоб не загубити нитку з клубка думок, які переплітаються між собою, творячи інтелектуальну прозу сучасного майстра слова. Оповідач всієї цієї історії – є дев’ятимісячний мешканець утроби Труді, яка не живе зі своїм чоловіком Джоном, натомість перебуваючи в інтимних стосунках з його рідним братом Клодом. Немовля-оповідач описує свою історію тільки на відчуттях слуху, даючи іншим невидимим йому речам свої фантазійні домисли. На мій погляд, ця книга – вдале рішення для гарного відпочинку на дозвіллі.