У невеликій лондонській оселі знаходять тіло чоловіка, а кімнату дивним чином заповнюють однакові годинники, виставлені на той самий час, що одразу збиває з пантелику поліцію. Справу ускладнюють плутані свідчення, підозрілі зв’язки жертви та відчуття, що вся сцена є штучно зрежисованою. До розслідування долучається Еркюль Пуаро, який швидко розуміє, що ключ прихований не в екзотичних деталях, а в їхній показній надмірності. Для мене цей роман цікавий як приклад детективної гри з читачем - автор навмисно перевантажує історію символами, щоб відвернути увагу від простішого пояснення. Темп стриманий, логіка холодна й точна, а фінал приносить задоволення саме через ясність і відчуття правильно розставлених акцентів.