Читала цю книгу досить давно в оригіналі, але приємний післясмак залишився й досі. Вона справді запала мені в саме серце. Ще з дитинства я обожнювала східну естетику: любила мультик про Аладдіна та історію «1000 і 1 ніч». На сьогодні «Гнів і світанок» - це найкращий ретелінг, який я зустрічала. Авторка неймовірно передала атмосферу Сходу, я буквально в неї занурилася. Окремий плюс за елементи магії, вона тут ненав’язлива, але додає особливого шарму. Найбільше сподобалося те, як плавно розвивається романтична лінія. Перехід від ненависті до кохання та дуже гарно описана внутрішня боротьба героїні між почуттям обов’язку та тим, чого насправді прагне душа. Стиль письма й описи чудові, а персонажі здаються дуже щирими. Порадувало, що головна героїня розумна, мудра та кмітлива і не дратує, як це іноді буває в книгах. Сюжет розвивається в прекрасному темпі, мені не було нудно ні хвилини. Я щиро рекомендую цю історію і дуже рада, що вона мені так відгукнулася - емоції під час та після просто неймовірні.

Це ретелінг «1000 і 1 ночі», і головна його проблема в тому, що книжка зовсім не хоче бути казкою. Вона радше намагається виглядати як серйозне фентезі або хоча б young adult. І саме тому речі, які легко пробачити казковому формату, тут починають відверто дратувати. Найбільший провал — це Халід і Шехрезада. У їхні почуття я не повірила ні на мить. Якщо в оригінальній історії Шехрезада протягом тисячі й однієї ночі розповідає казки, і поступово жорстокий султан змінюється та закохується, то тут достатньо… двох ночей. Двох! І вже маємо велику любов, яка дивним чином перекреслює і її цілком обґрунтовану ненависть, і його серйозні причини для всіх тих жорстоких вчинків. Світ навколо виглядає як нашвидкуруч намальований фон — щось на кшталт картонних декорацій у шкільній виставі. Другорядні персонажі — приблизно такого ж рівня глибини. Дочитала лише тому, що книжка добре закривала кілька пунктів у марафонах. Продовження брати не планую, навіть попри те, що це пряма друга частина. Моя порада — краще не витрачати на неї час.