Ця книга — ніби вірш, написанний у прозі. Можливо, тому цей роман не можна сприймати критично, прямолінійно. Коли в кожному розділі метафори — порівняння з Давньою Грецією, богами, антропологічними знахідками — ти стаєш учасником процесу. І дозволяєш собі підіграти, повірити — так теж буває. Головна героїня — Софія — напіванглійка-напівгречанка. А ще вона магістр антропології, яка закинула свою дисертацію, щоб всеціло служити своїй матері. Її мама має досить дивну хворобу — вона майже не ходить, але лікарі так і не змогли поставити їй діагноз. Тому Софія з малих років навчилася обслуговувати матір, а та — користуватися послужливістю дочки. Вони вирішують випробувати свій останній шанс (бо хвороба матері вже давно стала “спільною”) — закладають свій дім, і на виручені кошти їдуть до іменитого лікаря на півдні Іспанії. Софія сподівається, що лікар нарешті поставить її матір на ноги, проте її мама не хоче так легко розпрощатися з хворобою, яка дозволяє їй завжди тримати вже дорослу доньку при собі. Якщо для матері ця подорож з Англії до Іспанії — лікувальна, то для головної героїні вона трансформаційна. Адже нова країна, нові знайомі та коханці, а також подорож до тата в Афіни, який вже багато років не давав про себе знати — все це кардинально змінює життя дівчини. Почавши читати “Гаряче молоко” я зробила помилку — поставилася до тексту досить скурпульозно. Проте вже на середині книги я збагнула — ця подорож не стільки реальна, скільки внутрішня. Вони вчить мислити архетипічно: образами, почуттями, бажаннями. Софія — це кожна з нас. Доросла дівчина, якій не вистачає сил визнати себе дорослою. Всесвіт створює для неї перешкоди та дає знаки — саме так вона набирається сил і переборює свої страхи. Вона має пасивного батька та гіперопікаючу матір. Закохану в ексцентричну німку, в той час як займається сексом із закоханим у неї іспанцем. Вона подумки проводить антропологічні дослідження, хоча в реальності працює баристою в мережевій кав’ярні. Вона боїться сказати зайве “ні” своїй матері, але набирається сміливості вкрасти рибину на ринку. Софія — це такий собі архетип жінки, яка не може знайти баланс. Говорячи словами головної героїні, має “кордони з піску”. Тому весь її шлях — химерний, непоступовий, істеричний, невпевнений. Та навіть попри це — вона його продовжує.

Книгу Деборы Леви «Горячее молоко» я хотела прочитать очень давно – еще с того момента, как узнала, что ее номинировали на Букеровскую премию. И когда «Клуб семейного досуга» перевел произведение на украинский, я тут же купила его и прочитала. К сожалению, меня ожидало разочарование. Сам сюжет показался мне очень неплохим, но мне не понравилась манера и стиль писательницы. Конечно, это вопрос вкуса: кому-то другому, наоборот, именно это может показаться изюминкой «Горячего молока». Книга рассказывает о матери и дочери, которые из Англии едут в Испанию, чтобы мать могла пройти курс лечения в клинике. Это ее последний шанс – избавиться от огромных проблем с ногами. У дочери практически нет свободного времени и личной жизни – все занято болезнью ее матери. здесь, на испанском побережье, она узнает много чего нового не только о себе, но и о своей матери. не могу рекомендовать или не рекомендовать это произведение, так и меня остались после него неоднозначные впечатления. Но должна сказать, что это – не плохая книга – просто мы с ней не сошлись.

25-річна Софія – донька англійки й грека. Свого батька вона не бачила з чотирнадцяти років, а мати має величезні проблеми з ногами й поганий характер, тож дівчина мусить за нею доглядати. Так, до прикладу, Роуз п’є воду тільки чітко визначеної температури і дуже любить критикувати свою доньку. Єдина надія цих двох – це доктор Гомез, який має приватну клініку в Іспанії і, схоже, може допомогти Роуз з її недугом, який так і не змогли ані визначити. Ані вилікувати британські лікарі. Взявши кредит мати і донька ідуть до спекотної Іспанії, де кожній з них доведеться дізнатись про себе багато нового і усвідомити дещо дуже важливе. Ось так виглядає сюжетна канва невеличкого роману англійської письменниці Дебори Леві «Гаряче молоко». Сама історія цікава і болюча, але те, як вона написана, мені не сподобалось. Як на мене, це саме той випадок, коли штучне ускладнення – зайве. От якби книга була написана в звичайній манері – я не роздумуючи поставила би їй п’ять зірок, а так мушу зняти бал за стиль.