Фелікс Австрія
Паперова книга | Код товару 454453
Yakaboo 4.8/5
Автор
Софія Андрухович
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Палітурка
Тверда

Усе про книжку Фелікс Австрія

Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, - долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.

Характеристики
Автор
Софія Андрухович
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Палітурка
Тверда
Рецензії
  •  
    Нове в українській літературі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Такі твори, як цей, я, безперечно, ніколи не читав. Ця книжка не схожа на всі інші твори сучасних українських письменників. В ній поєднується щось українське, водночас, з європейським. Тому читати її я, обов`язково, рекомендую, задля того щоб познайомитись з чимось новим, ну і звісно отримати задоволення від читання.
    У творі розповідається про життя у, тоді ще, австрійському містечку Станіславові, на початку ХХ століття, а саме 1900 рік (про що і вказується у романі). Головна героїня, від імені якої і ведеться повість, - Стефа Чорненько - чи то служниця, чи то може, по духу, сестра Аделі Анґер, з якою вона живе.Крім Стефи та Аделі у домі проживає також чоловік Аделі Петро. У романі описується власне життя цих героїв, а найбільше - Стефи. Читачеві потрібно буде розгадати стосунки між двома жінками (Адель і Стефа), адже вони у них не такі вже й прості. Щось їх пов`язує духовно, і вони неначе "сплетені стовбури дерев", але коли знайомишся з поводженням панночки до своєї служниці, цей зв`язок ставиться під сумнів.
    Окрім того у творі є велика кількість несподіваних перипетій. А ще, треба буде розплутати історію маленького хлопчика Фелікса із цирку диваків, що дивним чином потрапив до будинку Анґерів і має здатність ховатися у найменші закутки.
    Фінал твору можна охарактеризувати як вогняний і запальний (у всіх сенсах цих слів).
    Твір має цікаву мову. Коли читаєш, то маєш насолоду познайомитися з численною кількістю діалектизмів та полонізмів.
    Читати однозначно! Бо такого (поки що!) у сучасній українській літературі я не зустрічав.
  •  
    Масліт чи висока проза 80% користувачів вважають цей відгук корисним
    Мене і досі не перестають дивувати дивакуваті випади в бік "Фелікс Австрії" від читачів та критиків. Хтось запевняє, що це приклад масової літератури, але тираж відкидує таку тезу. Хтось каже, що це просто жіночий романчик, але я не зустрічав жодної жінки на ринку, що читала б цей твір. І не уявляю такої картини.
    Починається книга дуже своєрідно. Без претензій на динамічний сюжет чи якусь загадку. Багато їжі, багато ілюзій, багато суперечливих почуттів. Життя в Станиславові тече, як повноводна лінива річка. Ведеться розповідь від імені Стефанії Чорненько. Не можна сказати точно, хто вона для Аделі: зведена сестра чи просто служниця. Втім, дуже насторожує сильна прив'язаність цих героїнь. Сказати чесно, мені це нагадало кохання "в стилі Сапфо", бо авторка описала неприховані ревнощі Стефи до чоловіка Аделі Петра; утворився такий собі "любовний трикутник", де Стефця носить нічні горщики за Аделею, Аделя страждає головим болем, а Петро п'є кров Стефи, немов каву.
    Та це лише тло роману, ґрунтовка цього незвичного полотна. Все зміниться з приходом отця Йосифа та неочікуваною появою малого хлопця, котрого спонтанно назвуть Феліксом. Усе закрутиться, загубиться в давніх листах, щоденникових записав та щасливих спогадах.
    Авторка так часто підкреслювала місію Стефи - "служити Аделі", що це не дивувало читача, а потім вона все круто змінила. "Служити чи лишити"- на зміну шекспірівському питанню прийшло питання Андрухович.
    Всіх таємниць не розкриватиму.
    А книгу обов'язково купіть та прочитайте!)
Купити - Фелікс Австрія
Фелікс Австрія
120 грн
Є в наявності
 

Рецензії Фелікс Австрія

4.8/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Нове в українській літературі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Такі твори, як цей, я, безперечно, ніколи не читав. Ця книжка не схожа на всі інші твори сучасних українських письменників. В ній поєднується щось українське, водночас, з європейським. Тому читати її я, обов`язково, рекомендую, задля того щоб познайомитись з чимось новим, ну і звісно отримати задоволення від читання.
    У творі розповідається про життя у, тоді ще, австрійському містечку Станіславові, на початку ХХ століття, а саме 1900 рік (про що і вказується у романі). Головна героїня, від імені якої і ведеться повість, - Стефа Чорненько - чи то служниця, чи то може, по духу, сестра Аделі Анґер, з якою вона живе.Крім Стефи та Аделі у домі проживає також чоловік Аделі Петро. У романі описується власне життя цих героїв, а найбільше - Стефи. Читачеві потрібно буде розгадати стосунки між двома жінками (Адель і Стефа), адже вони у них не такі вже й прості. Щось їх пов`язує духовно, і вони неначе "сплетені стовбури дерев", але коли знайомишся з поводженням панночки до своєї служниці, цей зв`язок ставиться під сумнів.
    Окрім того у творі є велика кількість несподіваних перипетій. А ще, треба буде розплутати історію маленького хлопчика Фелікса із цирку диваків, що дивним чином потрапив до будинку Анґерів і має здатність ховатися у найменші закутки.
    Фінал твору можна охарактеризувати як вогняний і запальний (у всіх сенсах цих слів).
    Твір має цікаву мову. Коли читаєш, то маєш насолоду познайомитися з численною кількістю діалектизмів та полонізмів.
    Читати однозначно! Бо такого (поки що!) у сучасній українській літературі я не зустрічав.
  •  
    Масліт чи висока проза 80% користувачів вважають цей відгук корисним
    Мене і досі не перестають дивувати дивакуваті випади в бік "Фелікс Австрії" від читачів та критиків. Хтось запевняє, що це приклад масової літератури, але тираж відкидує таку тезу. Хтось каже, що це просто жіночий романчик, але я не зустрічав жодної жінки на ринку, що читала б цей твір. І не уявляю такої картини.
    Починається книга дуже своєрідно. Без претензій на динамічний сюжет чи якусь загадку. Багато їжі, багато ілюзій, багато суперечливих почуттів. Життя в Станиславові тече, як повноводна лінива річка. Ведеться розповідь від імені Стефанії Чорненько. Не можна сказати точно, хто вона для Аделі: зведена сестра чи просто служниця. Втім, дуже насторожує сильна прив'язаність цих героїнь. Сказати чесно, мені це нагадало кохання "в стилі Сапфо", бо авторка описала неприховані ревнощі Стефи до чоловіка Аделі Петра; утворився такий собі "любовний трикутник", де Стефця носить нічні горщики за Аделею, Аделя страждає головим болем, а Петро п'є кров Стефи, немов каву.
    Та це лише тло роману, ґрунтовка цього незвичного полотна. Все зміниться з приходом отця Йосифа та неочікуваною появою малого хлопця, котрого спонтанно назвуть Феліксом. Усе закрутиться, загубиться в давніх листах, щоденникових записав та щасливих спогадах.
    Авторка так часто підкреслювала місію Стефи - "служити Аделі", що це не дивувало читача, а потім вона все круто змінила. "Служити чи лишити"- на зміну шекспірівському питанню прийшло питання Андрухович.
    Всіх таємниць не розкриватиму.
    А книгу обов'язково купіть та прочитайте!)
  •  
    Щаслива Австрія та (не)щасливі герої 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Щаслива Австрія кінця ХІХ століття, щасливий Станиславів. З перших сторінок книги глибоко занурюєшся в атмосферу міста, в якому безліч храмів, вітрини магазинів завжди святково прикрашені, панночки одягнені по останній моді, в одному з будинків у центрі міста живе Андрей Шептицький...До останнього речення не покидає відчуття, ніби ти разом з героями ходиш тими ж вузькими вуличками, чуєш гамір міста, відчуваєш неймовірний запах прянощів в крамниці, крутиш педалі на ровері, приймаєш гостей в салоні, сидиш в театрі, працюєш в майстерні.. найбільшу насолоду від прочитаного я отримала саме від опису людей, їхнього побуту, тогочасної моди, безлічі крамничок, святкувань, різноманітних смаколиків, описаних з особливою любов’ю та знанням справи. На сторінках книги все це оживає та зачаровує.
    Але, все-таки, книга не тільки про це, хоча сам сюжет, несподівано для мене, виявився не найголовнішим. Особисто я побачила в цій книзі історію про самообман, про вибір - стати вільною чи і далі перебувати в полоні вигаданих ілюзій. Це історія про те, що життя не пробачає нашої несміливості, про те, як добрі наміри, приправлені егоїзмом, можуть зруйнувати не одне життя. В романі не так багато подій, все відбувається неквапливо та розмірено, події набирають обертів вже наприкінці. Цим «Фелікс Австрія» мені чимось схожий на тягучу «мармеляду» - він більше наповнений емоціями та почуттями, спогадами, хвилюваннями та розчаруваннями, митями засліплення та гіркого прозріння.
    Не знаю, які почуття до головних героїв хотіла викликати авторка, але моє відношення до них постійно змінювалось від симпатії та співчуття до нерозуміння та роздратування. Ця книга захопила з першої і не розчарувала до останньої сторінки, а відкритий фінал особисто мені дає надію та дозволяє уявити власне закінчення історії, щасливе для усіх героїв.
  •  
    СМАЧНА КНИГА 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    З тими екранізаціями не годен встигнути все читати, не встигла ще "Фелікс Австрія" дочитати, як вже "Маленькі жінки" нова версія вийшла :)

    "Оповідь служниці" - українська, не антиутопічна версія :)

    А якщо серйозно, то бачила дуже багато рекомендацій стосовно цієї книги, для декого вона навіть стала книгою 2019 року (до слова, то для мене такою не стала, але сподобалась).

    Книга унікальна по своєму стилю – галицька діалектична говірка, в основному слова мені знайомі, я ж як не як галичанка-тернополянка (але на початку складалось враження, що авторка щиголяла розумними словечками-зносками). Також тут багато описується смаколиків, то її потрібно читати або як добре поїсти, або їсти під час того :)

    Ну, і, якщо чесно, то десь до середини мене кумарили всі герої, якісь патологічні стосунки - служниці і її пані, та ще й паниного чоловіка, потім ще й отця. Ці співзалежності здавались дуже дивними.

    А ті ноцники спільні-не спільні по правді навіть дратували :D

    Але потім, коли я зрозуміла задумку авторки і причину такої поведінки Стефці (служниці, від імені якої ведеться розповідь), то ввійшла в смак як то кажуть.

    Наскільки все залежить від того як ми на все дивимось крізь призму власних підсвідомих потреб. І як кардинально все може змінитися, якщо подивитися на це зовсім під іншим кутом, коли ніби пелена з очей падає.

    Нашими вчинками керує або любов, або її брак і прагнучи любові і визнання люди інколи виробляють доволі дивну модель поведінки, підлаштування, розчинення себе в іншому, аби тебе любили, втрачаючи при цьому власну ідентичність і самоповагу.

    Кінець взагалі шокував - дуже неочікуваний.

    А всю книгу можна охарактеризувати однією цитатою:
    "Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне. Хтось народився служницею, і служниця була б нещаслива здобути волю від пані. Пані любить у той спосіб, що приймає від служниці її служіння, і таким чином робить служницю щасливою, саму ї перетворює на пані - у цьому чарівному палаці. Хоча й палац цей, який є водночас кораблем, далеким островом, венецьким палацом, римським храмом - може бути страшною в'язницею, як в'язницею може бути - і буває - сама любов. Хтось любить їжею, хтось - каменем, хтось - молитвою"
  •  
    Рецензия 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Придбала через те, що вже дуже багато про неї чула, а потім ще дізналася, що вона стала книгою року BBC.
    Книга неймовірна, надзвичайно сподобалося
    Рекомендую.
  •  
    Рецензия 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    дуже цікава жіноча книга я в захваті, захотілося прочитати ще книги цього автора
  •  
    Рецензия 50% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дійсно захоплююча книжка, про жінок-істеричок, тому жінкам особливо приємно надається до читання.
    А ще її не можна читати на голодний шлунок, бо їжа там всюди, тому раджу повечеряти, сісти в зручне крісло і зануритися в старий Станиславів..
  •  
    Рецензия
    Понравился роман. Классически начинался и развивался и неожиданно закончился. Прочла на одном дыхании
  •  
    Рецензия
    Цікава книга, не могла відірватися. Цікаво було поринути думками на початок 20 століття на Західній Україні, дізнатися багато нового зі звичаїв та побуту.
  •  
    Рецензия
    Вслед за Иреной Карпой могу сказать,что "Феликс Австрия" - один из лучших женских романов современной украинской литературы.Жизнь в Станиславе начала 20 века,специфический колорит местного диалекта украинского языка,захватывающая история служанки Стефы и необычного мальчика Феликса. Всё это увлекает от первой до последней страницы книги.
  •  
    Рецензия
    Книга цікава і варта того, щоб бути прочитаною. На мій погляд "Фелікс Австрія" має усі шанси стати перлинкою Вашої бібліотеки.
  •  
    Рецензия
    Продолжаю читать и получаю удовольствие от языка и от настоящей литературы. Читаю Роман.
  •  
    Рецензия 50% користувачів вважають цей відгук корисним
    Наслаждалась каждой страницей. Прекрасный язык и интригующий сюжет. Захватывает с самого начала.
  •  
    «І люди бачать те, що самі хочуть побачити...»
    Роман Софії Андрухович залишає читача в роздумах, а під час читання заворожує спокійним плином подій і думок героїв, адже текст повністю занюрює читача в минуле, а детальні описи тогочасних кварталів та їх мешканців, численних крамниць та природи навколо дає цілком повну картину тогочасного Станіслава. Доповнюють враження і описи сіл та міст, які чарують своєю красою вже в ХХІ столітті, - це Микуличин, Криворівня, Яремче, Надвірна, Коломия та ін.
    Герої живуть звичайним життям із сніданками та обідами, щоденними клопотами, інколи долучаючись до культурних заходів міста: відвідують концерт молодесенького Рауля Кочальського, якому немає й п'ятнадцяти років, «але клавіші фортепіано тануть під його пальцями», вистави всесвітньо відомого ілюзіоніста, шевальє Ернеста Торна, парад на честь святкування сімдесятиріччя народження Цісаря Франса-Йосифа І, ходять на гостини, купують каву та тутюн в найдорожчих торговців. Щаслива Австрія! Такі урочисті написи всюди. (Уривок з латинського виразу «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби») Та між всім цим ми бачимо живих людей з емоціями, думками та бідами. А там вже роздуми наші, чи не вигадали ми собі такого щастя, яке вигадала Стефа Чорненько, а може «Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне..." ? " Хтось любить їжею, хтось – каменем, хтось – молитвою...»
  •  
    Книга года 2014 по версии BBC
    Первый раз я увидела эту книгу несколько лет назад, она лежала на столе в одесской кафешке, уже не помню где именно. Меня удивила обложка, такое смешение стиля и старины, отменное качество, как по мне. Я сфотографировала книгу, но читать ее не стала. Уж очень тяжко мне давалось чтение на украинском, решила не рисковать.

    Второй раз услышала о ней, на мастер классе одной из украинских писательниц. И уже прошарила интернет в поисках этого романа.

    Несколько наград, самая показательная для меня - "книга года по версии BBC". Это вам не местечковая награда, хотя и такие там имеются.

    Так вот... не скажу, что книга захватила меня с первых страниц, далеко нет. Сюжет размеренный, вязкий, обычная жизнь, обычные люди. Действие происходит в 1900 году. София Андрухович, автор романа, пользовалась газетой Kurjer Stanisławowski начала XX столетия. Наверное поэтому все так правдоподобно. И кстати, познавательно. По всему тексту разбросаны незнакомые слова, то ли какого-то диалекта, то ли уже совсем забытые.

    Сюжет очень не динамичен, главная героиня живет в привычном мире, и все стремится к его разрушению, к разрешению и возможности жить иначе. Ни хуже, ни лучше, по другому.

    Мне книга понравилась, она подарила возможность отдохнуть и просто наблюдать за героями. Книга - отдых. Особо порадовал конец, конечно, глаза у героини могли открыться и по другому, но кому-то нужен намек, а кому-то и пинок)))))

    Эта книга заслуживает внимания, не зря же бестселлером ее величают, и экранизация запланирована и на несколько языков переведена. Что-то в ней есть, такое вот легкое, о нас.
  •  
    Необычная книга
    Такого подробного описания города, еды, людей давно не попадалось в книжках. Тем более на украинском языке. И язык, я вам хочу сказать не совсем обычный — очень много незнакомых слов (но сноски ситуацию исправляют). Некоторые слова, такие как «Чуперадло», даже захотелось записать, что бы лучше запомнить))
    Описание быта украинских людей живущих в городе Станиславе (нынче Ивано-Франковске), во времена Австро-венгерской империи ранее я не читала. Очень интересно, и про архитектуру города, и про поступки, и просто попытаться представить, чем люди жили.
    История двух героинь, почти сестер, но в то же время служанки и хозяйки. Судьбы их сплелись, как два дерева, что растут вместе, и помогает это им жить, или мешает - вот что пытается автор донести нам на протяжении всей книги. В общем книга понравилась, действительно захотелось больше узнать про времена, которые описаны в книге, побольше исторических фактов и сведений.
    Финал странный — но я думаю это специально, что бы каждый мог придумать свой вариант, чем же вся история закончилась.
  •  
    Ні зостатись, ні піти
    Стефка та Аделя росли разом, але сестрами їх навряд чи можна назвати, адже Аделя – донька лікаря, а Стефка – просто приймачка, яку колись пожаліли. Дівчата не є подругами, вони не є пані та служницею в традиційному розумінні цього слова, адже Стефка часто дозволяє собі висловлювати думку, навіть коли її не питають. В цих стосунках тісно і погано, здається, їм обом, але Стефка не може покинути Аделю, адже помираючи, лікар просив служити його доньці. Тож дівчина залишається при ній, навіть коли Аделя виходить заміж. Дуже скоро у їхньому домі майже нізвідки з’явиться дивний хлопчик, якого назвуть Феліксом.

    Хоч про роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія» можна почути різні думки, особисто мені він дуже сподобався. Письменниця настільки майстерно описує атмосферу Станіславова початку двадцятого століття, що, здається, що ти сама опиняєшся у цьому місті: їздиш на фіакрах, відчуваєш запах кави, ласуєш пляцками та кармонадлями. Та й сама історія про двох жінок видалась мені напрочуд цікавою і непередбачуваною, тому гаряче раджу.
  •  
    Книга як дерево, що проростає крізь тебе
    Із сучасною українською літературою у мене якось не дуже складається. Усе або занадто депресивне (Україна на колінах, вороги понівечили нашу націю, історія повна страждань і крові...), або щось аж занадто випендрювальне, так, ніби автор з усіх сил намагається крикнути "Дивіться! Я ще й не так можу!". Тому сучукрліт (яке влучне скорочення) я зазвичай не читаю.
    Але з усіх правил є винятки. Стала мені траплятися в різних рейтингах і відгуках книга "Фелікс Австрія" Софії Андрухович, а тоді її ще й подарували мені на ДН (Всесвіт чуйний, як завше). Почала читати і перші сторінок 50 було то досить важко й тягнуче, хоч і не смертельно, на щастя. Але потім... Матінко, чому у нас так мало такої літератури? Ця книга жива, герої її живі, вони розмовляють з тобою вустами головної героїні, яка бачить усе так, як хоче бачити, яка розповідає про все, що бачить, про все, що відчуває і снить, і ця безодня затягує, бо доки ти вдивляєшся в безодню, безодня вдивляється у тебе. Ця книга як дерево, проростає крізь тебе повільно і непомітно, тихо і підступно, спочатку відмахуєшся, а потім уже не можеш відірватися і готовий не спати, лиш би розв'язати вузол, знайти правду, зрозуміти, що відбувається.
    А сюжет, насправді, не такий вже і заплутаний. "Фелікс Австрія" — "Щаслива Австрія!" з латини — і вся розповідь про те, як і чим вона щаслива. Дві жінки, пані і служниця, одна манірна, вередлива маніпуляторка, інша працьовита бджілка, теж зі своїми тарганами. Обидві з самого малечку разом і так приросли одна до одної, що немає сил ні жити разом спокійно, ні розлучитися без шкоди одна одній. А потім тут з'являються загублене кохання і дивний любовний трикутник, хлопчик-акробат і ожилий янгол, плутанина домислів, підозр, образ, і ні щоб хоч раз у житті поговорити одна з одною по-людськи. І все це на фоні такої кількості галицької їжі, що аж живіт скручує Так, насправді книга зовсім не про жінок, вона про те, як багато і смачно їдять галичани))
    А якщо серйозно, то якраз завдяки тому, що розповідає історію Стефа Чорненько, служниця, відчуваєш, що все — справжнє. Так, це часом потік свідомості, але це часто переказане в теперішньому часі, тому створює "ефект присутності". Станіславів (нині Івано-Франківськ) справжній, люди говорять справжньою мовою (один з небагатьох випадків, коли засилля полонізмів тільки на користь), речі навколо справжні, звички людей справжні. Колосальна робота була проведена, щоб оживити цю книгу, але результат того вартий. Відкритий фінал — мабуть, єдиний вихід із тої заплутаної ситуації, що склалася.
    Чудова книга у чудовому виконанні Видавництва Старого Лева.
  •  
    Атмосферная книга
    Великолепно прописанная атмосфера Западной Украины начала прошлого столетия, интригующий сюжет, хороший язык и аппетитное описание блюд, которые готовила одна из главных героинь – у романа Софии Андрухович «Феликс Австрия» не было даже небольшого шанса мне не понравиться. Главных героинь в произведении две: дочь врача Аделя и ее служанка Стефка. Несмотря на то, что росли они вместе, так как врач приютил Стефку еще в детстве, простая девушка стала по сути прислугой для госпожи.

    Эта странная связь тяготит их обеих, но никто из них не в силах разорвать ее, ведь перед смертью врач очень просил Стефку служить его дочери. Поэтому девушка остается в доме Адели даже после ее замужества. Не улучшает ситуацию и мальчик, который появляется буквально из ниоткуда, а также теперь женатый священник, у которого со Стефкой когда-то была сильная взаимная симпатия, если не сказать любовь.

    Чтение этого романа было сплошным удовольствием и отдохновением, а неожиданный сюжетный поворот в финале сделал его лично для меня книгой месяца.
  •  
    Про ,,Фелікс Австрію" від Софії Андрухович
    ,,Фелікс Австрія" від Софії Андрухович - довгоочікуваний, багатообіцяючий та не менш критикований роман, що став бестселером і навіть книжкою року за версією BBC. Настільки ретроатмосферного чтива, пронизаного глибоким психологізмом, так майстерно скомпонованого та написано такою красивою українською мовою, справжньому поціновувачу якісної вітчизняної прози просто не уникнути! Такі твори повинні перекладатися та поширюватися світом, знайомити з нашою історією та культурою, а також зацікавлювати відвідати Україну чи навіть вивчити нашу мову, щоб вповні насолоджуватися читанням саме мовою оригіналу!

    На мою думку, саме слово насолода (естетична, літературна, духовна, пізнавальна - кожен може тут добавити свій варіант) якнайкраще личить для характеристики цього роману. Коли її передчуття починається від першого погляду на обкладинку, першого відчуття дотику до неї та неспішного читання. І саме тому неспішного, щоб вповні ,,розсмакувати" кожнісіньке слово! Письменниця дуже постаралася, відчувається увага до найменших деталей, завдяки яким уява вимальовує дуже ,,живу" картинку. Як на мене, у творі нема жодного речення, яке можна взяти і ,,вирізати", як і не слід його ще якось доповнювати. Дуже композиційно гармонійний роман, компактний за розміром, але просто отакенний за об'ємом вражень, роздумів і, звичайно, насолоди.)

    Головних героїнь двоє. Панночка Аделя та її служниця Стефа. Двоє настільки різних зовнішньо і внутрішньо, але пов'язаних(читай, прив'язаних) між собою дуже психологічно. Ця їхня нероздільність супроводжує обох ціле життя, набуває патологічності і призводить до фатального кінця...

    Рекомендую роман усім бажаючим здійснити мандрівку на ,,креси" бабці Австрії, у місто Станіславів, на зламі століть(19-го та 20-го), скандуючи ,,Фелікс Австрія!"
  •  
    То було за бабці Австрії
    Чи не перший художній твір за останні щонайменше 25-30 років, який занурює у провінційне життя Австро-Угорської імперії на прикладі теперішнього Івано-Франківська, а тоді Станіславова. Якихось там 110-120 років тому в містечках Галичини заголовки «місцевих» новин в газетах могли звучати приблизно так: «Новий сезон відкриває Загребська опера» чи «Чергове вбивство на околицях Кошіце». Тобто події теперішніх крупних міст та сіл Центральної Європи могли гіпотетично цікавити широкий загал українських читачів, оскільки частина сучасної України входила не так давно до імперії Габсбургів. Це якби зараз наші преса, інтернет, ТБ обговорювали плітки поп-культури Словаччини та Угорщини, а у новорічну ніч ми б "клацали" концерти на центральних телеканалах Праги, Братислави, Відня тощо, бо це нам близько і зрозуміло. Приблизно в таку слабо знану нам історично-культурно-побутову атмосферу занурює оповідування, що йдеться від героїні без формальної освіти.

    Про сюжет. Живуть разом молода пара – Петро Сколик та Аделя Анґер, які чомусь не мають дітей, з прислужницею Стефцею Чорненько під одним дахом. Це повинен бути самісінький кінець ХІХ ст., бо у 1868 р. під час пожежі садиби Анґерів дітям (Аделі та Стефці) було геть мало років, а в даний момент дехто потрохи дивується, що Стефця досі незаміжня. Можемо небезпідставно припустити, що це 1899-1900. Часто фігурує також доктор Анґер (з потрійним іменем), який уже покійний, але його вплив на поведінку героїнь, їхній образ життя досі суттєвий. Тож наратив пливе від імені спостережливої та схильної до рефлексій Стефанії, якій згаданий щойно доктор заповів бути завжди біля його непристосованої до життя примхливої доньки. Усі події бачимо під її кутом зору. Зокрема і центральний її роздум – наскільки ж сильно її терпіти не може Петро і чи не розлучить він її з Аделею, хоча підсвідомо можна прочитати/зрозуміти, що таке в принципі неможливо. Стефця по-різному прив’язана до цього подружжя, хоча їй натякають, що вона живе у повному заточенні і недооцінена. Уявити собі поза домом після прочитаного Ви навряд чи зможете. Присутність в хаті мовчазного, схильного до малювань та креслень, злодійкуватого хлопчика Фелікса вносить деяку новизну у стосунках. Персонажі починають відкриватися для нас по-новому. Взагалі тут багато чого такого, що на початку читання ми собі можемо уявити відмінно від повнокартинного цілісного зображення.

    З девізу чи слогану політики Габсбургів взято назву для роману і так у творі кличуть цього німого хлопчика, який втік з цирку шевальє Торна (ще одного колоритного другорядного персонажа). Зверніть увагу на переклад повністю цього девізу: «Нехай інші воюють, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби». Тобто йдеться про значні територіальні імперські володіння без серйозних переможних війн – а завдяки продуманим шлюбам.
    Авторка так щедро приправила-оздобила текст галицькими рідкісними словами, полонізмами як ото бува паску прикрашають зверху різнокольоровою посипкою по білій цукровій глазурі. Враження складається, наче хтось докторську захистив по виколупування з якихось архівних джерел цих слів та їхній тлумачень. Невже пані Софія Андрухович з раннього дитинства тільки те й робила, що ретельно вивчала традиції, рецепти, місцевість, пресу Станіславова поч. ХХ ст.? Це вже докторську дисертацію можна захищати, стільки перелопативши різних джерел. Це комплімент і вислів захоплення. Хоча такий прийом може обмежити площу кола читачів. Гарно смачно описуються світські прийоми та атмосфера на культурних заходах. Сварки та плітки місцевою сумішшю галицько-польсько-івриту... Мені безліч слів залишилися невідомими і незрозумілими: нава, ситара (типу гітара?), зацна рука, балюнки, люнети, тимпани, ганделеси, церегелі, пугар, бішкоптові бабки, ефес. До більшості термінів та рідкісних слів даються зноски-пояснення. Справжні поціновувачі отримають насолоду від тонко прописаних описів, зацінують автентичність обстановки «бабці Австрії», точніше її далеченької провінційної околиці.
    Роман має бути цікавий передусім читачкам, а надто тим, які люблять куховарити та пекти різну всячину.

    Начебто цьогоріч в Україні взялися за екранізацію «Фелікс Австрія».

    Насамкінець опис головних героїнь/-я:
    АДЕЛЯ – бліда, напівпрозора,з хмарою русявого волосся, замріяна, вразлива і тонкосльоза…. Майстриня тонких візерунків. Рухи її білих пальчиків заворожували Стефцю з дитинства, завжди були з нею разом, навіть у їхню з Петром весільну подорож до Кракова, Будапешта і Відня їздили разом. Коли Аделя гнівається, її так просто не заспокоїш. Вона тоді як дитина: спробуєш розважити — кричить... Розмовляла французькою, коли була не в настрої і прагнула відокремити себе від Стефці. Зовсім не вміє готувати. Непристосована.
    СТЕФАНІЯ ЧОРНЕНЬКО – смаглява, жилава, сильна як хлоп і зовсім негарна. Гарним є лише довге лискуче волосся, що на сонці спалахує мідними іскрами. Якщо не заплетена, то волосся схоже на водоспад з оливи. Ляклива, консервативно-провінційна. Про любов до Аделі: «Я дітей мати не хочу, і то ніколи в житті: я вже маю кого любити, і любов моя така полум’яна, як той вогонь, якого теж вистачило колись на півміста, коли пожежа забрала наших з Аделею матерів. Моя любов неподільна, непорушна. Її не вистачить вже більше ні для кого». В очікуванні закоханості, справжнього кохання десь ось-ось.
    ПЕТРО – художник, який в усе взирається, живе у світі образів, фактур, вигинів, заламуванням світла. Робить мерцям пам’ятники. Найбільше насолоджується Аделею, для якої вже при житті створив мавзолей)) Найбільше любить її запах, а Стефанія трохи ревнує, бо це вона заждя такого запаху купіль для пані готує. Він робить статуї на могили і гробівці. Тепер він закінчує мармурові роботи у місцевій катедрі. Доктор знайшов Петра Сколика на 20-ту річницю смерті дружини. Хтось розповів: є молодий майстер, що недавно повернувся до міста після навчання в Академії мистецтв у Відні. Петро був охочий до роботи. Мріяв стати мореплавцем, але не певен був чи те море справді існує. Стефа впевнена, що дратує Петра і що він її ледве терпить.

    Задоволеність від читання повна.
  •  
    Нехай живе Цісар!
    В мене є звичка обов’язково читати книги року BBC в Україні, раніше прочитав Андруховича, Жадана, Калитко і Малярчук. Ось час дійшов до «Фелікс Австрія» другого роману Софії Андрухович, і книжки року BBC в Україні 2014 року, де вона перемогла «Месопотамія» Жадана. Враження хороші від книжки, вона добре написана, цікава інтелектуальна проза, яка обов’язково сподобається жінкам, адже тема стосунку жінок між собою розкрита чудово, також книжка говорить про права жінок і їхню реалізацію в суспільстві, адже жінка не лише для народження дітей і хатньої роботи, і авторка дуже майстерно проводить лінію між світом служниці(талановитої, розумної служниці) і її господині, хоча господиня вона чи хтось ближчий, ось питання, на яке відповідь отримуєш лише прочитавши до кінця. За ширмою щасливого життя видніються підводні течії, які в підсумку зруйнують цю ширму і зруйнують саму імперію. Адже люди самі створюють ілюзію, в котру хочуть вірити, котрою заміщують реальність. Цей роман такий собі інтелектуальний коктейль для гурманів якісної прози. Якість книжки хороша, ціна прийнятна.
  •  
    Язык и нравы
    Долго не решался прочесть эту книгу, так как другие книги Софии Андрухович меня впечатлили, скорее отрицательно. Но здесь виден профессиональный рост, и более зрелое и обузданное авторское воображение дало нам оригинальный сюжет, конечно, не без странностей. Написать не скучную, не пафосную историческую книгу, в украинской литературе нужно исхитриться. Соня Андрухович справилась. Ощущается влияние европейской литературы, но для Андрухович - это отличительная черта.
    Довольно сложный язык, с избытком полонизмов, для тех, кто не знает польского, будет читаться с трудом. Но подобный словарь, без современной адаптации, отлично отражает эпоху. Что может отразить эпоху, лучше, чем ее язык? Это эпоха довоенного периода жизни любимого, родного города династии Андрухович, Станислава, Ивано-Франковска. Сладкие и сложные для всей Европы первые годы ХХ столетия, исполненные надежд и веры в прогресс и суеты сует. Книга имеет исторический объем и глубину, но нарратив состоит из множества небольших историй. Отличная стилистическая альтернатива всем историческо-романтическим эпосам и драмам, которые мне давно приелись.
  •  
    У полоні ілюзій
    Станіславів - звичайне провінційне місто, розташоване в провінції Австро-Угорської імперії. Епоха, що була ідилічною (чи принаймні здавалася такою в очах її нащадках). Жителі цього міста живуть, закохуються, розлучаються, ховають таємниці у креденсах, захоплюються магічними виставами та новітніми винаходами.
    На тлі цих колоритних декорацій розгортається трагічна історія двох жінок. Стефанія Чорненько та Аделя Анґер виросли разом в одному домі як сестри, проте сестрами ніколи не були. Так само їхні непрості стосунки не можна охарактеризувати як "пані - служниця". Вони залежать одна одної, а їхні долі сплелися настільки химерно, що нагадують стовбури одного дерева.
    І зрештою виявляється, що все життя Стефанії було ілюзією, а її самозречена служба - нікому не потрібною жертвою. Прозріння буде надзвичайно гірким і, можливо, навіть смертельно небезпечним. Після цієї історії я повністю переконалася в тому, що #укрліт_не_нудно .
    З нетерпінням чекаю на екранізацію. Сподіваюся, що творцям фільму вдасться передати магічну атмосферу, створену Софією Андрухович.
  •  
    Аббатство Даунтон по-українськи
    Ніколи не думала, що шик і манірність англійських аристократів може справджуватись у атмосфері українського містечка. Дивне, але вражаюче(цього не відбереш) поєднання традиційного з надзвичайним і кінематографічним. Адже картинки, речі, одяг і навіть роль прислуги у подібному трактуванні більше нагадують фільм BBC про вікторіанську епоху, ніж традиційні образи "простих", або нещасних людей, якими рясніє класична українська література.
    Головна героїня Стефа розкриває перед нами контрастний світ, де розкіш, ілюзіоністи та золоті гребені наповнюють її життя настільки ж, наскільки нічні горщики, принизливе замовчування образ і обов'язки, які ніколи не закінчуються. Вона і куховарить, і прибирає, і одягає свою господиню Аделю. Між тим допомагає друзям і носить обіди господарю.
    Все це щедро здобрене галицькою говіркою настільки влучно допасованою до ситуації, що читач зможе чіпати руками нові ідеї та мовні звороти.
    Але є одне але: після трьохсот сторінок безумовно цікавих описів і яскравих подій, мене збила відкрита кінцівка. Є глибоке переосмислення цінностей, всі композиційні елементи, але я так і не змогла до кінця сформулювати висновок.
    Раджу книжку для отримання естетичного задоволення, розвитку хорошого смаку і зміни погляду на українську інтелігенцію. Особливо припаде до серця поціновувачам фентезі)
  •  
    Родина чи прислуга?
    Дуже цю книгу хвалять, але для мене вона не зовсім зрозуміла.
    Так, описаний Станиславів кінця 18 ст. Вдало передана атмосфера, побут, типажі. Одяг, їжа, архітектура. Цікаво було прочитати про терми у Будапешті. Насправді не підозрювала, що тоді вони вже були. Про виставу шевальє Ернеста Торна - всесвітньо відомого ілюзіоніста. Про святкування сімдесятої річниці народження Цісаря Франца Йосифа І.

    Але поряд з тим - доволі дивні стосунки між героїнями - ніби не прислуга, але й не родички. То сваряться, то йдуть назустріч одна одній, підтримують.

    Отже, Аделя - багата і знатна панна, дочка лікаря і науковця доктора Анґера. Стефця Чорненько - дочка бідних русинів, що жили по сусідству. Коли дівчатка були ще немовлятами, їхні матері загинули в великій пожежі, і доктор Анґер узяв Стефу до свого дому, бо просто не зміг лишити її на вулиці.
    Пані Аделя - красива, витончена, делікатна, але манірна, хвороблива. Приймає гостей, сама ходить на прийоми, в театри, їздить на відпочинок. Одружена зі скульптором Петром. Стефа - прибирає в домі, готує, купує, виносить за Аделею нічний горщик, одягає її, їздить з ними на курорти і в відпустки, їсть за одним столом, ходить на концерти і в театри. Навколо неї «крутиться» багато чоловіків з різними намірами - Велвеле, єврейський продавець риби, ілюзіоніст Торн, о.Йосип - колишній учень доктора Анґера.
    А ще вона може дозволити собі жбурляти нічні горщики зі сходів чи викидати з вікна смажених линів на званому обіді зі священиком і їмостю.
    Чому її все «сходить з рук», чому Аделя не відпускає її, а вона сама не наважиться піти?
    Надто багато запитань, які накопичуються в очікуванні фінального вирішення.
    Але... завершення доволі нечітке і ніби обірване. А питання - залишаються виснути в повітрі...
  •  
    Пориньте в щасливу Австрію!
    Чи хотіли б ви одного дня опинитися в часі, на коли припала молодість вашої прабабусі? Коли галицькі міста були наповнені австрійським шармом, люди жили лише в приватних будинках і віллах, вашими сусідами були б вірмени, євреї та поляки, а кожної неділі після церкви, синагоги чи костелу ви б поспішали в капелюшку до театру під ручку з гарно вбраним кавалером? Якщо хотіли б – то вам сюди, в щасливу Австрію, в місто Станіслав початку 20-го століття. Дякуючи детальним дослідженням авторки, зараз можна уявити, як виглядало тоді місто і життя в ньому. А всі подробиці розповідає головна героїня Стефа – чорнява, як і її прізвище, працьовита і скромна молода господиня. Її персонаж найбільш живий і справжній, з нею можна потрапити на базар і на офіційний прийом, до швейної майстерні та до її кухні, до торговця рибою і до священика.. Можна поринути в спогади, а можна в мрії. В будь-якому випадку, зі Стефою ніколи не знаєш, чи вона розповідає зараз про реальність чи про вигадку. Зрозуміло одне – її доля тісно пов’язана з Аделею – примхливою панночкою, донькою лікаря, тендітною, світловолосою молодою жінкою. Дівчата росли разом і їхні життя переплелись настільки, що жодна з них не розуміє, де починається одна та закінчується інша. Аделя заміжня за Петром, проте чесно висловлює своє небажання відпускати Стефу з дому. Її поведінка часто нагадує дитячі капризи, але такою її і люблять. Насправді, всі герої живуть в гармонії між собою, кожен знає своє місце в домі та в житті тих, хто поруч.
    Не сподівайтесь знайти в книзі події чи речі поза межами дозволеного – їх там немає. Є тільки унікальний зв’язок, незрозумілий, таємничий, але такий душевний!
    Цю книжку неможливо пізнати за відгуками – її потрібно прожити і відчути.
  •  
    Колоритна і "смачна" книга
    Західноукраїнське місто часів Австро-Угорської імперії у книзі "Фелікс. Австрія" описано так атмосферно й образно, що, читаючи, переселяєшся туди. Колишній Станиславів зображено надзвичайно колоритно з його вузькими вуличками, храмами, замурзаними ринками, повенями. Але головний його атрибут - мешканці, чиї характери прописані доволі ефектно. Гадаю, тільки українською мовою можна створювати такі образи, яскраві, дотепні, влучні.
    Софія Андрухович використовує карпатську говірку для більшої атмосферності й історичної справедливості. Такі слова додають оповіді пікантності, і зовсім не роблять її незрозумілою.
    В романі є все: любов, яку змінює ненависть, відчуття зв'язку між людьми, що разом зростали, страх життєвих змін, мудрість і бар'єри, котрі існують лише у головах. Особливо детально й апетитно говориться про страви, які готує головна героїня. Виявляється, Прикарпаття ще в ті часи зналося на таких екзотичних наїдках, як бешамель, пудинг та інших стравах, про які зараз все частіше можна почути в кулінарних шоу.
    Життя сповнене комічного й драматичного водночас. І "Фелікс. Австрія" це ще раз доводить.
  •  
    Бестселер
    Приємно, що українська література розвивається, а наші автори не бояться пробувати себе у різних жанрах, та насичують книжковий ринок цікавими творами. Як правило українські автори пишуть про те, що їм близьке та до чого вони мають безпосереднє відношення чи про подію, яка наклала певний відбиток на їх життя.
    Софія Андрухович не стала винятком в цьому плані, тому події у її новій книзі «Фелікс Австрія» описують рідне їй місто - Івано-Франківськ, проте ХІХ-ХХ століття, в період перебування під австро-угорською владою у складі однойменної імперії
    Головними героїнями книги є Стефа та Адель, долі яких дуже тісно переплетені, і це наклало відбиток на їх подальше життя. В романі є багато історії, любовний трикутник та несподівана розв'язка, яка є зовсім неочікуваною, і це робить роман цікавим та додає йому інтриги.
    Авторка досить детально попрацювала над історичною канвою твору, саме тому опис тогочасного життя в провінційній частині великої імперії доволі реалістичний, детальний та неповторний.
  •  
    Контраверсійно прочиталося
    Напевне, твір поділив читачів на 2 полюси: ті, хто в захваті, і ті, кому книжка, м’яко кажучи, не зайшла. Роман написаний як дисертація – з метою довести професіоналам, літературознавцям і критикам, що автор вміє працювати з архівами, користуватись словниками, поклавши в основу рідковживаний діалект історичної епохи, ну і цим самим підкреслити свою власну авторську ідентичність, відокремлену від асоційованої з династичним прізвищем. Водночас, звичайний читач може побачити в цьому не силу, а слабкість. Читачам із Прикарпаття сприйняття діалекту давалось би легше. Проте, нічого спільного зі збагаченням літературної української мови твір не має, оскільки це володіння діалектом проявляється лише у назвах страв, меблів, одягу – побутових предметів, що цілком можливо, повністю вийшли з ужитку, в той час як суттєві для тексту іменники й дієслова відповідають сучасній мові.
    Щодо сюжету, щиро зізнаюсь, мені стало цікаво приблизно від середини, але ж до середини треба було дочитати, знуджуючись посиланнями на невідомі слова і відсутність подій. З половини стало веселіше, коли щось таки стало відбуватися окрім рефлексій і спогадів, книжку захотілося дочитати.
    Ідея твору зчитується для мене лише у такому посилі: все не таке, яким здається. Чи це психічна співзалежність, яка не виліковується, чи це карма, закріплена родовим сценарієм – не важливо, коли автор не дає навіть шансу на вихід із ситуації, що склалася. Я би віддала перевагу геппіенду, який би хай вже за задумом автора погано скінчився, але хоча би шанс і вибір головної героїні, її усвідомлення можливості зробити вдалий вибір, мали би бути у творі. Інакше цей твір так само, як і все, що нині критикується про «нещасну українську долю і плачі» у творах класиків, попадає у ту саму категорію: плачі, знецінення українців (русинів за часів описуваних подій), нещасна доля прислуги-рабині тощо. Я так це побачила. Вочевидь, нічого феміністичного і навіть магічного (як подає реклама ще не показаного фільму за цим твором) роман не несе. Чекаю фільму у надії, що режисерська робота піде далі авторського тексту. Картинка обіцяє бути яскравою.
    Така контраверсійність твору робить його принаймні вартим прочитання, щоб скласти власну думку.
  •  
    Феликс Австрия
    Все время, пока читала, у меня не было ощущения, что это "украинская" книга (ну, наверное потому, что в то время это все же была Австрия). Скорее похоже на викторианский роман. Такое же неспешное развитие событий, обилие описаний, модные дамы в платьях, приёмы и светские манеры. И преданные слуги. Точнее, одна служанка, чересчур преданная и в то же время гордая и своевольная. Отношения между героинями сложные и запутанные, на грани любви и ненависти, и очень увлекательно наблюдать к чему же это приведёт. Не знаю, почему многие пишут что это "роман про город". Я лично сам город так и не заметила. Зато увидела множество различных мелочей - от описания архитектуры особняка до модных аксессуаров и застольных блюд. Из-за таких подробностей и различных диалектов читается не быстро. Нужно быть очень внимательным, вдумываться в каждую строчку, пропускать через себя каждое предложение. Атмосфера меланхоличная, местами унылая, но при этом украшена внешним блеском магического шоу, цветного витража и блестящих чулков. Сочетание ярких деталей и трагической сути. Ведь история двух девушек началась с трагедии, и вряд ли будет иметь счастливый конец. А ещё эта история очень красивая, в смысле что помимо красот в сюжете ещё и красиво написана.
  •  
    Хороша, але точно не моя книга
    Зараз буде непопулярна думка, бо мені не сподобалось.

    Почнемо з хорошого. Це мова і стиль. Вони просто фантастично смачні у всіх сенсах, бо описів галицької кухні тут безліч. Ти одразу ж переносишся на вузькі, багнисті вулички австрійського Станіслава, майже пробуєш на смак місцеві страви. Друге, це колосально пропрацьована історична база, яка відчувається буквально з перших сторінок. На цьому плюси для мене закінчуються.

    Почнемо з того, що це щоденник, а значить події подаються лише з одного боку. До того ж основна сюжетна лінія постійно переривається відхилення в бік рефлексій, описів міста, їжі і т.д. Відповідно і без того повільний та рваний сюжет уповільнюється до неможливості. Ви можете сказати, що цінність цієї книги не в сюжеті, а саме в яскравих описах. Цілком погоджуюсь. Але роздуми Стефи мене особисто досить швидко втомили.

    Продовжуючи думку, цей примарний щоденник веде Стефа - служниця в домі панянки Аделі та її чоловіка Петра. Цю трійцю пов'язують доволі хворобливі та неоднозначні стосунки. Стефа та Аделя росли разом і тому дуже близькі, кожна через свої причини. Петро весь час намагається вклинитися в цей тандем і хоч якось роз'єднати цю парочку, найчастіше безуспішно. Часом шкода було мужика)

    Ще мене весь час вибивало з колії, що Стефа аж надто освічена, як для служниці. Так, частково це пояснюється сюжетом, але все одно мені це заважало.

    Словом книга хороша, але явно не моя.
  •  
    Австрійський шарм
    Якщо ви прагнете відчути атмосферу сучасного Івано-Франківська періоду Австро-Угорської імперії, то це книга точно для вас. Софія Андрухович ретельно підійшла до написання свої книги вивчаючи архіви та гастрономічні вподобання українців того часу. Герої книги Стефа та Адель мають різний соціальний статус, одна служниця, інша панянка, хоча зростали дівчата разом, однак доля розвела їх на різні соціальні поверхи.
    Книга написана у формі щоденника, який веде Стефа, світські раути, багаті будинки, пишні вбрання, галицька кухня, все ретельно описано на сторінка записника, і в мене іноді складалося враження, що я сама блукаю затишними вуличками провінції великої імперії.
    Однією з ліній роману звісно є тема кохання, яке крокує поруч із ненавистю. Авторка підводить читача до думки, що не потрібно боятися змін, адже з віком приходить мудрість та формуються нові погляди на звичні речі.
    Надзвичайно цікавим є зв'язок між двома героїнями, він більший ніж у сестер, але менший ніж у подружок, і їхні долі настільки пов'язані, що іноді здається, що мова йде не про двох героїнь, а про одну з двома різними долями.
  •  
    "Нема спокою в цьому домі"
    Івано-Франківськ, тогочасний Станиславів 1900-ті роки. Історія обертається навколо двох, а точніше однієї героїні Стефанії Чорненько, адже всі записи у щоденнику ведуться саме від її імені. Стефа скільки себе пам'ятає служить домові Ангерів, спочатку покійному батькові Аделі, а потім самій їй. На перший погляд здається ніби Стефі подобається служіння Аделі, але є щось, що бентежить душу служниці: "Обслуговуючи Аделю з усією старанністю, так смиренно і покірно, ніби вся істота моя складається з одного лише служіння, сама я почувала - ні, не радість, як я можу радіти з нашого спільного горя -але заспокоєння: так є. Аделя не може мати дітей." Те, чого найбільше боїться Стефа це страх, страх залишитися покинутою, нікому не потрібною, оскільки вона виплекала собі ілюзію, що її життя без Аделі неможливе, що її життєве покликання це служіння панянці. Цими самими ілюзіями Стефа не дає спокійно жити ні Аделі, ні її чоловікові, ані навіть собі. Петро терпіти не може Стефи, він бачить цю хворобливу прив'язаність дружини до служниці, але зціплює зуби і терпить, бо нічому не може зарадити. Стосунки між панянкою і служницею неможливо описати одним почуттям, бо це не є ні любов, ні дружба, ані ненависть. Цей дивний зв'язок існує на основі страху та прив'язаності, його неможливо обірвати.
    Але ніщо не може тривати вічно, а ілюзія тим паче. Фінал гіркий і передбачуваний, бо цим "двом деревам, що сплелися" не судилося в інший спосіб роз'єднатися.
    Роман про згубну і невдячну любов. Цінувати, любити і прислухатися до себе, це місія кожного з нас. "Фелікс Австрія" безперечно вартий витраченого на нього часу, оскільки галицька говірка вперемішку з галицькими салатками і рогаликами з тертою рожею, та атмосферою європейського Станиславова не залишить байдужим жодного читача.
  •  
    Вічна і не порушна, як Австро-Угорська імперія
    Цією книгою я зацікавилась після перегляду трейлеру "Віддана". Він породив різні думки щодо змісту книги, але такого я не чекала.
    Ким насправді ми є, і чи все так як ми думаємо. Головна героїня Стефа викликає співчуття:спочатку її шкода тому, що її використовують люди, яких вона щиро любила( Аделія, доктор Ангер), потім її шкода тому, що вона це прекрасно усвідомлює, але все одно не хоче їх відпустити. Та чим більше ти занурюєшся в книгу, тим стає страшніше- не за Стефанію чи Аделю, вже не так хвилюєшся за Фелікса-за себе. Страшно- бо розумієш, що ілюзія оточує не героїв книги, а тебе самого. Кожен вважає, що він правий, що він все знає,знає як краще, знає як правильно. Наскільки ж ми сліпі, наскільки егоїстичні в нашому бажані зроби, як краще для наших близьких,коханих людей, насправді ж роблячи все для своєї зручності та спокою. І як жахливо усвідомити це пізно, коли ти вже в вогні і на тебе падає стеля.
    А що саме найприкре, ми ігноруємо можливості, які нам випадають для змін, тому що боїмося нового, боїмося прозріти.
    Любов Стефи була "вічна і не порушна, як Австро-Угорська імперія" і зникла так само.
    Герої, яких створила Софія Андрухович в свої книзі, вражають своєю натуральністю. Вони не просто видумані персонажі, це живі люди, які живуть на сторінках книги.



 
Характеристики Фелікс Австрія
Автор
Софія Андрухович
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
3000
ISBN
978-617-679-082-2
Вага
300 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література