Роман Тома Егеланна «Євангеліє Люцифера» починається з того, що в печерах Києво-Печерської лаври знаходять найстарше з тутешніх поховань. В руках у мумії – манускрипт, який, очевидно, є копією з шумерських табличок. Поки що надається до розшифрування тільки один знак – «птаха-павич», який перекладається як Шайтан, тобто Сатана. Україна не має коштів, аби дослідити рукопис, тому місцевий історик пропонує відомому археологу Белте вивезти старожитність контрабандою з Києва і сховати в Ісландії. Той погоджується. Але справа в тому, що пов'язані з манускриптом люди згодом починають помирати. Хтось ретельно захищає таємницю, але яку? І головне – чию? Особисто для мене «Євангеліє Люцифера» - це такий собі «Код да Вінчі» для інтелектуалів. Якщо ви любите подібні книги, дуже рекомендую вам і цю. Тут варто зазначити, що це Егеланн надихнув Дена Брауна, а не навпаки, адже його роман був написаний раніше. Словом, рекомендую цей незвичайний роман тих, хто любить побідні книги. Написано чудово, і сюжет захоплюючий.