Це книга для підлітків, які хоча б трохи цікавляться комп'ютерними іграми. Не те, що вона абсолютно не сподобається старшій аудиторії, просто може здатися надто простою. Перша половина книги для мене була 3/5, бо я зовсім не цікавлюся комп'ютерними іграми. Але вона не була настільки нудною, щоб я кинули читати. З другої половини книга стає цікавішою, тож отримує 4/5. Це не зовсім моє, я очікували трохи більше від "трилера". Центром історії є однойменна гра, яка викликає залежність у гравців та перконує їх виконувати завдання у реальному житті взамін на реальні або віртуальні винагороди. Гра "Ереб" у творі створена на основі (на той час неіснуйочого) штучного інтелекту. Те, для чого можуть використати ШІ описано досить реалістично, враховуючи, що на момент видання ШІ був просто фантазією, а не реальністю.

Під час довгих пошуків нової книги мій вибір зупинився на романі австрійської письменниці Урсули Познанскі «Ереб». Це книга у жанрі трилер переважно для підліткової аудиторії. Але, мушу визначити, що мене вона зацікавила неабияк. «Ереб» - це назва комп’ютерної гри, у яку грають усі друзі Ніка – головного героя роману. Згодом і сам Нік стає користувачем цієї гри завдяки своїм одноліткам. Нікові дуже подобається гра, бо її квести складні і цікаві. Але найголовніше те, що віртуальний світ тісно переплітається з реальним. За правильно виконані завдання у реальному житті «Ереб» виконує найпотаємніші бажання Ніка, бо ж гра знає все про кожного свого користувача. І ніхто не хоче програвати, бо повернення в гру немає. Письменниця дуже вміло розкриває тему справжньої дружби і відносин між дітьми і батьками. Також вона дає змогу поставити себе на місце головного героя та випробувати власне сумління. А основою роману, на мою думку, являється те, що навіть найкрасивіша віртуальність не замінить реального життя.

Питання небезпеки віртуальних ігор як таких, відкрито вже досить давно. Те, що вони, є головною причиною дитячої жорстокості і так далі. Проте, книга Урсули Познаньскі "Ереб" про дещо інше. Проблему того, що сучасні люди, зокрема підлітки, аж надто застрягли у віртуальному світі, говорив ще Стівен Сбілберг у фільмі "Першому гравцю приготуватися". Тему того наскільки люди тікають у вигадані світи геть, забувши про реальний. Настільки, що той, віртуальний світ фактично робить їх заручником і залежним які б неприємності їх там не чекали. Це дещо схоже на історію Ніка Дармонда і всього того, що діється в його школі. В якій одного дня вірусно поширюється нікому невідома гра "Ереб".. Сюжет та правила якої, необхідно тримати в суворій таємниці. Ні розкривати подробиці ні сюжету нікому з гравців не можна. А нетривалі посиденьки біля вогнища, колом гравців дає небагато інформації. За будь яке порушення правил прискаче загадковий Вістник і невідомо як покарає. При тому, той загадковий дядько знає все про вас і ваш світ. І від того Вістник ще сильніше наганяє " дрижжаків" І хоч Ніку щодалі, тим більше стає моторишніше від усього що відбувається у світі Еребу, цікавість раз - по раз перемагає і підлітку не хочеться навіть думати про вибуття. І заради того, щоб лишитися він готовий на все. Навіть виконувати дурнуваті завдання від Вістника і бридкого карлика. Речі, яких би раніше, здавалося ніколи б не зробив та гра вимагає жертв. Ереб є саме тою грою, яка нас полонить. Все більше й більше затягуючи підлітків у свій світ не дивлячись на те, яка дурня в ньому може відбуватися...І як те все може вплинути на реальність. Гра поступово полонить дітей, а вони й не встигають того помічати. Не знаю поки, чим це все скінчиться, але світ Еребу то реально якийсь морок.... Світи що полонять нас, світи, яким ми самі полонимось.