Повість німецької сучасної авторки Цое Єнні (також зустрічається переклад імені, який особисто мені здається доречнішим – Зое Дженні) «Поклик мушляного рогу» - це історія про вибір. Починається вона з дитинства дівчинки, у якої немає батьків, тож вона мешкає разом з бабусею. У дівчинки немає друзів, тож грається вона сама з собою у горах, біля підніжжя яких стоїть їхній будиночок. Коли приходить час сідати за стіл, бабуся кличе онуку за допомогою гору, зробленого з мушлі. Та якось мала. Повернувшись зі школи, бачить свою єдину рідну людину мертвою. Дівчинку забирають до дитячого будинку. Тут усі дівчатка роками мріють, щоб їх удочерили, проте щастить саме нашій головній героїні. Її бере до себе зріла пара, єдиний син якої вже виріс і живе окремо. Скоро дівчинка розуміє, що новій матері вона не потрібна, адже та весь час проводить на роботі. І тоді дівчина робить дуже спірний вибір, який приведе її не туди, куди вона очікувала… «Поклик мушляного рогу» - книга дивна і незвичайна, однозначно варта уваги.

Я дуже люблю сучасну німецьку літературу. Мені передовсім подобається те, як тамтешні письменниці та письменники вміють лаконічно та стисло розповідати історії, з яких за бажання можна зробити товстий двотомник. Але, як і в будь-якому правилі, і тут мені трапилось виключенні. І мова йде про книгу німецької письменниці, нашої з вами сучасниці, Цое Єнні, «Поклик мушляного рогу». Ця книга стала для мене скоріше розчаруванням, аніж відкриттям, адже після прочитання я так і не зрозуміла, для чого ця повість, власне, була написана. А для мене в літературі це найгірше. Отже мова, в книзі йде про дівчинку, в якої є лише бабуся. Вони мешкають в гірському регіоні, мла часто ходить в гори гратись, а старенька кличе її додому за допомогою зробленого з мушлі великого рогу. Згодом бабуся помирає, дівчинку забирають до притулку, але її досить швидко всиновлює заможна пара, в якої вже дорослий син. Так, можливо опис та анотація і звучать цікаво, проте сам «Поклик мушляного рогу», на жаль, зовсім не захоплює. Принаймні мене.

Книгу Зои Джене «Зов ракушечного рога» (или как ее имя перевели в этом случае Цое Енни) мне порекомендовали как примечательный образец современной немецкой прозы. Я очень интересуюсь современной литературой, поэтому решила с ней ознакомиться. Произведение само по себе небольшое, поэтому на его чтение вы не потратите больше, чем каких-то пару часов. А вот нужно ли их тратить – это уже совсем другой вопрос. Нет, книга, конечно, не самая плохая, однако она выветривается из головы уже на следующий день (если не раньше). Ведь в ней не за что зацепиться. Ну, по крайней мере, лично мне так показалось. В центре истории – девочка, которая живет со своей бабушкой в горном поселке. Когда бабушка внезапно умирает, девочка попадает на удочерение в богатую семью, где сначала крутит роман с приемным отцом, а потом сбегает со сводным братом. И, поверьте, звучит все гораздо интереснее, чем есть на самом деле. Скорее всего, не возьмусь рекомендовать «Зов ракушечного рога» никому, ведь мне книга не особо понравилась.