Перший роман з книжки-"Московіада" розповідає про один день з життя студента-поета в Москві. Побут героя в гуртожитку, його знайомі, пригоди в пошуках алкоголю, жінок водночас є реальними, і фантастичними. Читач не розуміє, чи всі події відбуваються насправді, чи вони просто є мареннями п'яного як чіп поета. Колоритними в романі є епізоди з чергою за пивом і терактом в забігайлівці. Стоячи в довжелезних чергах герой встигає напитися (і не тільки пива), відвідати коханку, загубитися в нетрях московського підземелля і потрапити до КГБ. Агонію комуністичного режиму автор показує за допомогою гумору і сатири. Другий роман"Перверзія"також межує між реальністю і фантазією. Авантюрист Стас Перфецький приїздить до Венеції на симпозіум, де знайомиться з уродженкою Чортополя Адою Церіною. Її заміжжя не є перешкодою і починається роман. Все завершиться новітньою чорною месою і вдаваним самогубством героя. У творі присутня вибухова суміш різних жанрів і стилів. Роман складається з різних записів, щоденників, звітів, інтерв'ю. Андрухович нічим не гірший від Маркеса, а значно кращий і свій, рідний!

Андрухович – не дарма батько постмодернізму української літератури. Зазвичай, коли в Україні називають когось постмодерністом, то мають на увазі епоху написання твору, а не якісь ідейні смисли, але Андрухович у своїх трьох перших романах – а особливо третьому – таки рафінований постмодерніст за світоглядом і світовідчуттям цієї книги, і два попередні романи здаються просто розминкою, пробою пера перед третім романом. Як на мене, до і після "Перверзії" Андрухович, на жаль, уже нічого кращого не написав, хоча й писав дуже хороше – ті ж "Коханці юстиції" варті уваги. Отже, про Московіаду вже написали в іншій рецензії, це, як на мене, велика метафорична оповідь про ті метастази совка у державі, а головне – людині, яка жила в тій системі. Головний герой подорожує всіма головними ідеологемами й масовими безкультурними звичками "радянської людини" і послідовно розвінчує їх. А в кінці – фантасмагоричному, але очікуваному – він нарешті звільняється. І на місце "совка" приходить перверзія. "Перверзія" – цікавий роман. Він наче написаний так, як того вимагав час. Містифікації, ігри з формою, безліч літературних алюзій на цитатному та змістовому рівні, грайливий сюжет, який сам себе ніколи серйозним і не сприймає… І за всієї цієї несерйозності це таки цікава історія, яку цікаво читати, цікаві головні герої і цікаві думки. Цей роман можна прочитати і як подорож до Європи, і як роздуми над тим, а як жити далі культурному українцеві, і як дивну, але непогану історію. А ще можна помірятися читацькими силами і спробувати знайти посилання автора на інші твори – словом, еталон, рекомендовано для прочитання.

Юрія Андруховича називають Патріархом сучасної української літератури. Саме його перший роман «Рекреації» на рівні із «Польовими дослідженнями українського сексу» авторства Оксани Забужко вважається початком сучукрліту, книги, які стали культовими. Але сьогодні я напишу про два зовсім інших романи Патріарха, мова йде про «Московіада» і «Перверзія». Зауважу, що це була перша моя зустріч з автором і вона стала вдалося. Перший роман «Московіада» розповідає про життя поета з України в період розпаду «Імперії Зла», як говорив Рейнган, а точніше СРСР. В романі багато гіпотез, різних видумок, але читається він на одному диханні, читач завжди знаходиться в роздумах чи насправді таке могло бути, чи це видумка автора. Інший роман «Перверзія», читається трохи важче, але теж дуже цікавий, мальовничо змальована Венеція, і звичайний інтелігент Стас Перфецький, який приїхав туди із Чортополя на конференцію і закохався. Обидва романи написані в стилі постмодернізму, що є вельми цікавим, адже до цього не мав досвіду в читання такої літератури. Книга виконана: якісна тверда обкладинка, добре прошита, якісний папір, але друк на трійку.