Анотація «Драбина», Євгенія Кузнєцова

Айтівцю Толіку вже за 30. Справи у нього йдуть прекрасно, адже він здійснив свою мрію — купив будинок в далекій Іспанії, щоб втекти подалі від прискіпливих родичів. Але всі вони звалилися на його голову після 24 лютого 2022 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Чоловікові довелося прихистити всіх, хто так йому набрид на Батьківщині, не встигши насолодитися усамітненням — маму Ліду, двоюрідну тітку Григорівну зі сходу країни, одноногого дядька Анатолія Степановича у кріслі колісному, старшу сестру Ірусю з подружкою Поліною у депресії, та ще й двох кішок і пса зверху. Омріяний спокій залишився у минулому, тож, попри спротив, Толіку все ж доводиться вчитися жити в мирі разом зі своїми новими співмешканцями.

Про книгу «Драбина»

Щоб мінімізувати контакти з родичами, чоловік приставив до вікна своєї кімнати драбину, й користується лише цим імпровізованим входом. Проте цей хитрий трюк не завжди рятує від незручних моментів, побутових сварок і непорозумінь, адже під одним дахом зібралися хоч і рідні, але дуже різні за віком і характером люди, кожен з яких переживає війну на відстані по-своєму. Проте родичі не лише переймаються своїми почуттями, а й вчать Толіка жити, нагадуючи йому, чому він хотів від них втекти, адже вони вказують чоловікові все — від того, як йому їсти-пити, до порад щодо залицянь до дівчат. У цьому хаосі суджень й емоцій всім потрібно зрозуміти, як рухатися далі, тамуючи сум за зраненою Батьківщиною.

Роман «Драбина» української письменниці Євгенії Кузнєцової здобув Літературну премію «Книга року BBC» у 2023. Авторка майстерно вибудовує психологічну драму з елементами побутового реалізму, у якій сумне й комічне переплітаються, створюючи ефект справжнього життя. Навіть у трагічних подіях вона знаходить місце для теплого гумору, самоіронії та співчуття до героїв, яких не засуджує. Мова твору жива, з елементами суржику та побутовими суперечками, які всім знайомі, як от заборона Толіку пити каву вночі. Письменниця не вдається до надмірної символіки, але через дрібні деталі — буденні жести, реакції, побутові звички — показує зміни персонажів.

Через сімейні стосунки Кузнєцова показує шлях, що проходять люди, які переживають війну, втрату дому й вимушену еміграцію. Їм доводиться знову вчитися любити, підтримувати, шукати себе й сенс життя, борючись із провиною того, хто вижив, самотністю та депресією. Паралельно авторка висвітлює тему родинних зв’язків, які часто можуть бути обтяжливими, однак водночас допомагають усвідомити свою ідентичність і відчути підтримку й любов, яка стає рятівним колом. Книга може сподобатися шанувальникам сучасної української літератури про родинні стосунки, пошук себе, вплив війни та еміграції на людину.