Книга канадского автора Кристины Килборн «Дорогами озера Гоу Хоум» попала мне в руки совершенно случайно. И я очень рада, что когда-то в последний момент закинула ее в корзину благодаря лаконичной обложке с изображением листьев на белом фоне. Именно такая обложка как нельзя лучше подходит для этого произведения, а сама книга просто идеальна для неспешного осеннего чтения. Признаюсь, что первые 60-80 страниц дались мне нелегко, ведь рассказ здесь ведется в форме дневника женщины Винни, канадской индианки, которая недавно научилась читать и писать. Она недавно потеряла мужа и теперь должна одна заботиться о своих многочисленных детях. Со свое й собственной семьей Винни не виделась больше двух десятков лет. Тогда, будучи юной девушкой, она вынуждена была бежать из дома. «Дорогами озера Гоу Хоум» - это произведение о возвращении в семью, об обретении давно утраченного дома, о потерях и встречах. Именно этот необычный роман я вспоминаю чаще всего, несмотря на то, что со времени его прочтения прошло больше двух лет.

На книгу Крістини Кілборн «Дорогами озера Ґоу Гоум» я звернула увагу в першу чергу завдяки прекрасній мінімалістичній обкладинці. Потом мене зацікавила анотація, тож я вирішила купити це видання. Зараз, після прочитання, я дуже вдячна сліпому випадку, що звів мене з цим твором. Автор роману, канадська письменниця Крістіна Кілборн, відома передусім своїми підлітковими книгами, але «Дорогами озера Ґоу Гоум» не належить до цього жанру. Це радше якісна родинна драма, роман про важкий вибір, віднайдення дому і сім’ї, повернення до свого коріння. Головна героїня книги, канадська індіанка Вінні, щойно втратила чоловіка. Хоч її життя ніколи не було медом, після його смерті вона виявилась абсолютно непристосованою до існування. Проте жінка знаходить в собі сили дбати про дітей, знаходить роботу, починає вчитись грамоті і писати довгого листа до людини, якої ніколи не знала, але образ якої завжди був присутнім у її житті. Вінні описує своє дитинство у покинутому, зарослому лісом містечку, куди вони з родиною мусили втекти через батька, який вчинив злочин. Пройдуть роки і Вінні сама тікатиме з місця, яке колись дало їй прихисток. Мова твору може здатись сухою й лаконічною, але варто зважати на те, що роман написано від першої особи – жінки, яка щойно навчилась писати й читати. Авторка прекрасно стилізувала мову під оповідь малописьменної людини. Цю книгу варто прочитати всім, хто любить подібні сюжети і не боїться перші пару десятків сторінок продиратись крізь текст.