Дуже болюча книга, котра заснована на справжніх подіях, які відбулись ще тоді 2014 в Донецьку. Сюрприз, який прихований в книжці — до мурах! А так грамотно розписано про буденність, ризики і страхи волонтерського життя, а також поступова трансформація самого міста: як себе поводять люди, як змінюються настрої самого населення. Війна поступово проникає в будівілі, магазани, транспорт, розмови і поведінку сусідів, а страх, недовіра населення і потреба в волонтерстві з'являється раптово. Воно все тягнеться не через бойові дії, а звичайне життя і огортає кожного, але кожен по своєму справляється. Морок, котрий потихеньку огортає місто... Моторошно, як воно там відбувалось, адже всі ці соціально-побутові явища відбувались і відбуваються понині. Не можна сказати, що це історія саме про хронологію всіх подій (хоча хронологічна довідка все ж таки присутня) але це дійсні свідчення простого люду, які чітко проступають крізь текст. Це цілий відбиток історії, котра відбулась на сході, побаченої очима "Доці", або ж реальної "Ельфа", самої авторки та збірних образів інших персонажів. Відчувається майже, як документальне свідчення. По правді кажучи, важкувато переробляти і осмислювати цю книгу, знаючи, як далі розгортатиметься історія і важкість самих дій, які відбуваються, сприймаються нелегко, але це не применшує якості написання: текст дійсно хороший, книга жива. Тамара (Ой ти, дівчино, з Горіха Зерня) дійсно має свій почерк, яким вона володіє відмінно, а видання приємно ілюстроване та оформлене. Документальне письмо, котре переплетене з гарною художньою складовою і ця тепла в дрібних деталях може у когось викликати посмішку, але більшою мірою -- страх і приголомшення від чого серце дійсно йойкається і не може залишити байдужим. Ця книга також є нагадування про те, що всі наміри ескалації почались і планувались задовго навіть до подій на сході, хоча чо тут це пояснювати... Лиш згуртованість здатна витримати тягар чужої волі.

Книга непроста. Викликає сміх, захоплення і багато болю. Коли розумієш, що в цій книзі більше правди, ніж вигадки. Коли розумієш, що це наше сьогодення, бо війна і окупація триває. Коли розумієш, що ця книга була вже написана, коли ми проживали щось схоже у 22му під Києвом. Одним словом, ця книга легко написана і легко читається, але вона важка. Вона викликає фізичний біль. Попри це відірватися важко. Вона варта уваги.

Це книга життя, пам"яті, відваги і самопожертви, відчаю і віри, про відданість своєму корінню і своїй землі, про силу людей незважаючи на обставини, про втрати, про підтримку, про біль і любов одночасно. Ця книга однозначно не залишить нікого, хто її прочитав, байдужим і змусить замислитись, а чи зміг би я от так, як персонажі Доці, які були реальними людьми, вчинити як вони? Чи вистачило б мені на це волі?