Історія про дворового песика, який жив у халабудці, хотів мати ім'я, сім'ю і бути комусь потрібним. Його пригоди починаються одного дощового ранку, коли дощ періщив немов з відра. Цей початок дуже нагадав мені історію Галини Вдовиченко про 36 і 6 котів, але з нашим героєм все сталося зовсім інакше. За невідомо який час (у книзі немає на це вказівок) песик здійснює багато мандрівок, наприклад, у країну Водяного, країну Тіння (де всім командують тіні), занесло його і в Антарктиду до пінгвінів. Найцікавішою мені особисто видалася країна Водяного, де майже кожну фразу героїв авторка збагатила народними висловами на мовними зворотами, так чи інакше пов'язаними з водою. До прикладу: виведу на чисту воду, води не каламуть, здіймаєш бурю у склянці води, мовчиш наче води в рот набрав, справ хоч греблю гати. Я думаю, що дітям цікаво буде дізнаватися, чому так говорять і що ці вислови означають. Моє сподівання, що такі вислови зустрічатимуться і в інших "мандрах", на жаль, не виправдалося, а було б цікаво. З іншого цікавого, у "повістинці" розповідається, що пінгвіни висиджують яйця стоячи, коли тінь дорівнює нашому зросту і як її виміряти, є згадка про Хатіко та інших собак, які віддано чекали своїх господарів. У книжечці також є кілька сторінок, де діти, з'єднавши пронумеровані крапки, отримають малюнок. Майже кожна сторінка багата на малюнки, які супроводжують історія головного героя і додають їй образності. Що стосується мого особистого враження, як дорослої людини, то книга мені не дуже сподобалася, я маю багато запитань до цієї історії. До прикладу, всі пригоди розірвані і відірвані одне від одного. Пес то проявляє хоробрість і кмітливість, то відразу тікає з усіх сил. Але діти, можливо, сприймуть цю історію зовсім інакше.