Жульєт - молода дівчина, яка щодня їдучи на нудну роботу, спостерігає за пасажирами в метро. Одного разу вона помічає чоловіка, який так захопливо читає про комах, та із неприхованим інтересом розглядає картинки, що в книзі. Доволі дивне захоплення як для дорослого чоловіка. Потім вона помічає дівчину, що читає любовний роман та її сльози від яскравого моменту та кульмінації. А потім на роботі не все складається, і одного вечора, вона гуляючи вулицею помітила дівчинку, що показала їй книжковий склад. І все закрутилося таким чином, що Жульєт тепер допомагала власнику книжкового складу, та прив'язалася до маленької дівчинки. В одному із завдань, дівчині потрібно вручити книгу незнайомцю, яка йому більш пасуватиме. Спочатку дівчина вагалася, та наважилася "допомогти" таким чином колезі по роботі. Одного вечора власник книг, попросив зостатися із його маленькою донькою, а він тим часом має поїхати ненадовго щоб вирішити деякі питання. Дещо сумніваючись, але Жульєт погоджується. І ось тут розпочинається момент, коли всі пазли сходяться. Для мене книга здалася дещо мало насиченою пригодами, різними подіями чи різкими неочікуваними переходами. Але вона про справжнє життя, без прикрас,без супергероїв, без подорожі в часі, без привидів і монстрів. Вона про те, як втрачаючи щось ми завжди знаходимо щось нове. Вона про те, щоб не боятися змін і пробувати ризикувати. Вона про те, як проста книга може змінити чиєсь життя на краще.

Якісно зроблена книжка від ВСЛ з привабливою палітуркою і абсолютно порожнім змістом. Шкода дерев, які постраждали, та перекладача, якому довелося робити цей переклад. Серед видань різними мовами, це напевно, одне з найпривабливіших. Я вже подумки посміювалася, уявляючи себе в київському метро. Дівчина, яка читає в метро, "Дівчину, яка читала в метро", ахаха. Розмір глав, як раз на 3-х хвилинне читання між станціями – раділа я. Рука не втомиться тримати цю невелику книжку в метро. Тим більше, хто з нас не любить підглядати, що читають інші в транспорті - книжка ж саме про це. Великих очікувань у мене від не не було, але навіть вони не виправдалися. Сама ідея книжки – непогана. Дівчина кидає нудну роботу в рієлторський конторі і починає допомагати незнайомцям змінити життя, вчасно підкидаючи їм потрібні книжки. Відбувається все в Парижі, тому очікувала щось схоже на Амелі, яка занурюється в світ старих книжок та книжкових крамниць. Уява моя малювала щось схоже на книгарню Shakespeare and Company в Парижі з Одрі Тату за стійкою. В реальності книжка просто погано написана. Головні герої – збірка кліше, місто в книжці ніякої ролі не грає, попри 160 сторінок читати далі половини не цікаво. Чому головні герої роблять первні речі не зрозуміло. Автор в одній главі описує подорож героїні до Бельгії, а далі каже, що вона боїться їздити далі місцевої окружної. Фрррр! Непоганий сюжет для короткометражки або легкого романтичного кіно на годинку. Це могла б бути чудова книжка, якби її написав хтось інший. Почитайте краще "Элегантность ежика" Мюріель Барбері або "Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння" Мері Енн Шеффер.

"Книги й люди потребують мандрівок". Жульєт була доволі замкненою дівчиною - "ховалася в найменшу нірку, яку знаходила поруч" . У неї була квартира, робота, інколи чоловіки. Але щодня вона, ніби роботизовано, повторювала одне і теж, сама не знаючи, чому так - "снідала за стійкою своєї крихітної кухні чотирма грінками з білим сиром, ані однією більше". Жила як простіше. Єдине, що їй подобалось - читати у метро та спостерігати за іншими людьми, які читають. Одного разу, випадково забрівши у дивний дім, зустрічає дівчинку Заїд та її не менш дивакуватого батька Солімана. Він майже не виходив з будинку, займаючись книгами. Гори книг у кабінеті, які він намагався систематизувати, проте не знаючи яким чином. Соліман пропонує Жульєт оселитися у них на деякий час його відсутності, пригледіти за донькою і книгами. Саме ця випадкова зустріч, а ще люди, яких вона помічала з книгами у метро, змінюють життя Жульєт, додають їй рішучості і впевненості займатись улюбленою справою. Книга написана дуже дивним стилем, така собі "повільна", "плавна" і спокійна, хоча є цікаві моменти, які притягують і свідчать, що так чи інакше до кожного приходить час усвідомлення себе, свого місця у світі. "У житті взагалі немає заохочень. Ми самі мусимо шукати собі стимули, там, де нашому окові, нашому ентузіазмові, нашому запалу, нашому… хай там чому, вдасться їх відшукати".