З таким самим зображенням, що й на обкладинці, мені колись втрапив до рук календарик у книжковому магазині, тому мені було цікаво роздивитися, що ця книга являє собою в реальному житті. Те, що, крім "Дивака", сюди вмістили ще два твори Тютюнника, приємно здивувало, а коли почала читати - здивувало ще більше. Прочитавши "домашню" і доволі-таки кумедну історію про дятла та, я була просто приголомшена тематикою наступних двох оповідей. Післявоєнні роки... Людина, яку відірвали від родинного вогнища й змусили йти на фронт, втратила ногу і тепер, читаючи історію в сільській школі, виявляє, що діти навіть не розуміють, який жах насправді несе за собою війна, а заслуг тих, хто пролив кров на ній, тим паче не оцінить. Війна... Хлопчик, який тікає водночас від самотності й від системи, долає гордощі, щоб прогодуватися, та негайно згадує про них, коли на його очах ображають когось іншого. Сам нічого, якось перебуде. Але на страждання інших дивитись несила. І це ще далеко не фронт, хоча солдати трапляються на шляху тут і там... Що ж це коїться? Тоді виходить, що якраз "Дивак", на честь якого всю збірку, вважай, названо, і не вписується в загальну картину історій, зібраних під однією обкладинкою. Наскільки ніжним, безневинним (і, не побоюся цього слова, тендітним) постає загальне тло подій у першому оповіданні, настільки ж болючим і почорнілим воно видається в наступних творах. Рівень контрасту впадає у вічі так, що аж боляче їм стає. Тим не менш, усіх трьох головних героїв об'єднує одна спільна риса: це душі м'які, не пристосовані до життя в окопах та байдужості великої маси людей. І хоча приказка "З ким поведешся, від того й наберешся" таки дається взнаки, надто в повісті "Облога", нескінченно радую з того, що й Олесь, і Федір, і Харитон врешті таки зберегли в собі ті риси, що робили їх людьми навіть в скрутні хвилини.