Іноді щоб почати цінувати життя та нарешті почати його жити треба зрозуміти що життя кінечне .... саме це переживає головний герой і я разом з ним.

Книга дууууже сподобалась!! Легко читається, проте сюжет її досить інтригує, розкриває цікаві факти із життя героїв та справді повчає життю, а іноді навіть тримає в напрузі. Її прочитання випало в надважкий період мого життя й історія головного персонажа розповіді - Джонатана, певною мірою походить на події, що траплялися зі мною(окрім "навіженої няні", звісно). Персонажі та сторітелінг чудові! Мені сподаболося як автор сплів у, можна сказати, одну історію, шлях до здобуття власного щастя й спокою три, здавалося б, різних життя. Карколомні пригоди Джонатана, матч Остіна та самотнє життя Райяна вміло протранслювали різні типи особистостей, їх життєві вибори та психологію різних типів мислення. А повчальні розповіді тітоньки Марджі та фінал історії...... просто неймовірні! Важко не "заспойлерити", тому просто додам, що ця книга навчила мене жити, дозволила подивитися на буденні речі інакше й змінила мій світогляд. Варто прочитати кожному та кожній!

Головний герой на ім'я Джонатан спокійнісінько прогулювався собі біля узбережжя, як зненацька до нього підійшла циганка і нагадала йому смерть в найближчому майбутньому. Ця ситуація змусила чоловіка змінити погляд на багато речей в своєму житті і зажити по-новому. °°° "День, що навчив мене жити" – це друга книга французького письменника Лорана Гунеля з прочитаних мною. Як на мене, цей твір слабше, аніж "Бог завжди подорожує інкогніто" в плані отриманих емоцій, але також непоганий. Роман спокійний, легко читається, мова автора зрозуміла. Автор не відходить від своєї манери повчати психології у форматі художнього оповідання, що особисто мені дуже до душі. Теми, які піднімаються у творі: зв'язок між всіма людьми; зв'язок між людиною та природою; цінність людяності, щирості, доброзичливості і т.д. в нашому житті; сприйняття факту смертності людини; любов та її прояви; справжня насолода від життя; розстановка правильних цінностей та пріоритетів. Книга цікава, хоча здається, що в ній немає чогось супернеймовірного; вона легка для сприйняття і перечитувати її я навряд буду. Але після прочитання залишився приємний післясмак, легка посмішка на обличчі і якесь дивне приємне умиротворення.