Скільки разів я обіцяла собі не читати книг про собак, адже переважна їх більшість закінчується трагічно. Але у випадку із невеликою повістю Каролін Ламарш «День пса» я чомусь відкинула цей свій принцип і вже вкотре пошкодувала. Річ у тому, що жорстокості до тварин у різних її проявах, на жаль, не бракує і в оточуючому нас світі, тому читати про неї у книгах особисто я не хочу. Так, на початку книги автор розповідає про те, що на жвавій автостраді хтось викидає просто з автомобіля собаку і це нещасне створіння бігає під колесами від одного авто до іншого, поки не настане фінал, про який не важко здогадатись вже з перших рядків. Кілька людей спостерігають за собакою, і ці її метання викликають у них різні почуття. Я розумію, що історія собаки в цьому випадку – це лише обрамлення для історій людей, але мені боляче читати про те, як гине чергова зраджена людиною собака, тому лише три зірки. Знаю, що ця книга популярна на своїй батьківщині і у нас її гарно сприйняли, але я побачила в ній те, про що написала вище.

Є книги, яким свій час і своє місце. Вони знаходять тебе самі особливої години та без дозволу влазять в особистий простір, перевертаючи своєю присутністю душу. "День пса" - книга надто специфічна, щоб я могла порадити її геть всім. Одного дня мчав по автостраді собака - невідомо звідки, невідомо чому та невідомо куди. Просто біг, зачепивши при цьому щось в душах тих, повз кого він пробігав, гонимий жагою жити. Дальнобійник, який пише листи в нікуди та який вигадав собі сім*ю, щоби хоч чуток здаватися щасливішим та потрібнішим. Священик, що загубився в вірі та зневірився в самому собі. Жінка, якій набридла самотність, але яка всіма силами втікає від кохання. Гей, якому не хотілося жити. Мати, яка не відчувала себе матір*ю. Та надто доросла дитина з величезним серцем. Кожен з дійових осіб побачить і відчує щось своє. "Ошалілий загублений пес, який мчить так, ніби за ним женеться сама смерть, - ось хто я такий." Ця історія дивовижна і належить до тієї літератури, яку я так обожнюю, але яку дуже важко читати. Вона сприймається на емоційному рівні і за рядками звичайних слів прописані ще одні, ті, які для кожної людини будуть різними. Власне мене полонив розділ "Штучна парасолька у вершках" "Бігти, щодуху бігти - тільки уникнути б Великого Кохання" "Колись мене покинули. Хтось покинув. І відтоді я покидаю всіх." Напевне всі ми інколи той самий пес на автостраді, біжимо в краще життя, ігноруючи небезпеки в надії таки стати на світлий, безпечний, прекрасний шлях.