Останні місяці життя в мене досить складний період, і часу на читання книжок немає. Але в одну прекрасну теплу травневу суботу я вирішив, що завтра почну читати "Де світло не сягає", і буду читати багато та завершу всю книжку досить швидко, не затягуючи період читання на тижні та не відкладаючи її через більш пріоритетні справи. Почавши о 5:30 недільного ранку, о 8:30 я вже був на середині. Було дуже цікаво, і я зрозумів, що цілком реально завершити її сьогодні ж попри наявність інших справ упродовж дня. Так воно й сталося: ввечері я почав другий забіг, і ще за 3 години повністю завершив читання роману. Тобто уявіть: попередню книжку такого ж об'єму (правда, нонфікшн) я мучаю вже 6 місяців, оскільки не маю часу, та й чесно кажучи, не настільки той нонфік цікавий, а тут за 6 годин протягом дня прочитав усе. Це точно показник того, що роман класний! Щиро кажучи, книжка мені дуже сподобалася. Вона талановито написана, в ній багато художніх прийомів, вдало підібраних епітетів, порівняльних зворотів. Авторка дуже вдало підібрала слова, щоб описати внутрішній стан та емоції головної героїні. Олені непросто, але вона не здається попри всі складнощі та весь час своїми діями показує читачу, що варто боротися: за Україну, за кохання, за свою мету. Тут є все: дружба й кохання, біль і страждання, віра й надія, страх і відчай, героїзм та цілеспрямованість. Читаючи, я співчував головній героїні, але також і пишався тим, що серед українців таких людей дійсно багато, тому ми й боронимо нашу неньку від орди, тому ми все вистоїмо й не здамося. Такі люди є серед нас, саме тому важливо створювати такі сюжети. Я впевнений: комусь цей роман допоможе зробити вибір, для когось стане цілющим, а комусь додасть емпатії, якої так бракує! Під час читання у мене іноді виникало дивне відчуття ностальгії. Не те, щоб той період життя, перші місяці повномасштабної війни, був приємним - але зараз ми всі в Україні настільки звикли жити з війною за вікном, із постійними тривогами, регулярними обстрілами, відключеннями світла, що вже видаються дивними спогади про наші перші реакції на все це. Когось це злякало тоді, когось загартувало, комусь дало поштовх, а хтось заціпенів. Усе це відчуває й головна героїня, але найбільшою мотивацією для неї стає саме кохання та біль від розлуки, нестерпні очікування та відчуття того, що вона робить недостатньо. Книжка досить драматична, але читається все одно легко. Так, у романі є сцени, які можуть бути важкими, наприклад, нотатки головної героїні після проведення нею першої групової психологічної терапії в лікарні, проїзд повз кладовище техніки чи опис розбомблених сіл. Але сюжет "не перевантажений"; мова, якою вона написана, зрозуміла та близька до читача. Окремо хочеться відмітити дизайн та оформлення. Книжка гарна, якісний друк, обкладинка soft touch приємна на доторк, є лясе. Однозначно рекомендую всім!