Ця книжка справила на мене дуже неоднозначне враження. По-перше, тут дуже гарно описана музика, а мені як глухій тетері, якій вдалося дивом закінчити музичну школу, щоб опісля випускного іспиту більше ніколи не відкривати кришку піаніно, це було достоту цікаво. По-друге, цей роман – продовження двох інших, які мені неабияк сподобалися (теж за рахунок музичності, як я думаю зараз). Але якщо в попередніх мене не дивувало й не дратувало те, що головний герой Аксель зустрічався з Анею, а коли вона померла, почав зустрічатися з її матір’ю і врешті одружився з нею (я навіть співчувала йому, коли цього вимагав сюжет, вболівала за його долю), то у третій книжці цього чудодійного моменту не виникло. Я дивилася на Акселя уже не як на неприкаяного бідного нещасного хлопчика, який загубився у реальному світі, я розглядала його як неабиякого придурка. На похороні Маріанне він примудряється пригледітися до його сестри, тож невдовзі поїхав до неї на північ Норвегії. Так, йому неабияких зусиль вартувало добитися від неї взаємності і розвести на ліжко. Але я вже аж ніяк не могла вболівати за нього. Сіґрюн заміжня, її чоловік прихильно ставиться до Акселя. А цей придурок (Аксель) шукає підходів до неї! Аня і Маріанне покінчили життя самогубством, він нібито теж намагався. Але яка мета у хлопця? Спокусити Сіґрюн і сприяти самовбивству? Щоб коло замкнулося? Музика у цьому романі відступила на другий план, даючи змогу більш прискіпливо розглядати особистість головного героя. І я зрозуміла, що він не змінився, не став гіршим, що насправді це я не помічала раніше таких його особливостей. Я сприймаю будь-які тексти – і абсурдистські, і фентезі, і постмодерні. Але якщо все вказує на логічність і реалізм, то я не розумію, як можна так чинити з героями, а відтак із читачами. «Як гадаєш, чому я віддалася тобі? Бо я молодша сестра Маріанне. Бо я навіки зостануся її молодшою сестрою» – що це? А я скажу, що це. Це момент, коли врешті розумієш, що тут божевільний (читай – придуркуватий) не лише Аксель, але й рідна сестра Маріанне. Але Маріанне уже мертва, і про неї хоч і утворилося в попередніх романах двояке враження, однак не негативне, а от коли читаєш цей роман, усі добрі думки про неї випаровуються. Автор нищить усі позитивні враження про героїв. З одного боку, це чудово, адже дає можливість інакше подивитися на ситуацію, я таке розвінчування героїв вітаю, але тут я не бачу нічого взамін. Тобто коли автор дає нам зрозуміти, що ми необдумано позитивно дивилися на певних персонажів, то має бути момент, коли б змінювали думку про когось із негативної на позитивну. А так я не зрозуміла ідеї автора. Після цієї книжки я виснажена((((

Дуже суперечливі емоції. Аксель розчарував, не було ні співчуття, ні розуміння лише спостереження за людиною, яка насолоджується своєю одержимістю. Ще й атмосфера книжки дуже гнітюча, напружена і холодна. Однак тут є акцент, який дає привід для роздумів. Ідеальні люди та сім‘ї, які є такими лише напоказ, а насправді грузнуть в обов'язках, несказанності і звичці. Чужі люди, які створюють ілюзію щастя, дружби, родини. Книжка дуже емоційна і має чіткий посил, але після прочитання оточує пустота, нема думок, нема емоцій, просто дивний смак пустоти... Аксель юний піаніст у свої дев'ятнадцять переживає вже другу втрату коханої жінки. Цього разу біль і пустка в душі настільки сильні, що штовхають юнака на дивні й імпульсивні рішення. Тож він залишає колишнє життя, образ молодого таланта, усталене життя і втікає на північ, у дикі суворі місця, де живе жінка, яка уособлює всю його одержимість. Він вривається у життя людей, втілює свої бажання та примхи, не питаю інших, не зважаючи на чужі життя. Я не впізнавала Акселя впродовж всієї книги, мені були дивні його вчинки і бажання. Він сам придумав собі світ, витворив образ жінки і заплутався у своїх амбіціях. Розв'язка наступає раптово і ставить все на свої місця. І хлопчина який довгий і непростий період йшов за своєю пристрастю, нарешті отямився, подивився навкруги і зробив висновки. "Дама з долини" справила на мене значно менше враження ніж дві попередні частини. Атмосфера гнітючості нависає над читачем впродовж всього читання. Однак ця трилогія гарно описує музику і людський талан, злиття музичного інструменту і людської натури. І оця атмосфера музики подарує колосальні емоції і чисту насолоду.