Як можна пройти повз книгу, мова у якій йде про книгарню, якщо ти цілковитий "букоголік"? Звичайно, ніяк:) І я теж не змогла пройти повз. Насправді ця книга викликала в мене неоднозначні враження. З одного боку було цікаво, а з іншого - занадто багато всього: реклами Google, шпигунстких пристрастей, які, чесно кажучи, часом зовсім не поєднуються із змістом. У книзі мова йде про те, як "братство таємних книголюбів" (саме так я би їх назвала) хоче розгадати таємний код, зашифрований в книзі життя Мануція (видавця, топографа, людини, яка винайшла курсив, крапку і кому) (дякую Вікіпедії:) Роками вони намагаються докласти максимум зусиль, і в них нічого не виходить. Раптом з'являється хлопчина, який використовує сучасні технології - і комп'ютер з легкістю розшифровує перше послання. Але найголовнішу книгу Мануція навіть не можуть розшифрувати найвеличніші розуми компанії Google. Коли, здається, що вже все втрачено, голос дитинства допомагає головному герою розшифрувати "таємний код", розгадати загадку, яка оточує нас кожного дня. Таємниця виявилася надзвичайно простою і фактично була весь час в усіх перед очима. Мені здається, що ця книга про боротьбу минулого і майбутнього, про страх використовувати нове, про те, що, якою б супергеніальною не була машина, людина є величнішою, адже саме вона створює все. "Цілодобова книгарня містера Пенумбри" точно вас захопить, адже вам все швидше і швидше захочеться розгадати "таємний код". Після прочитання цієї книги я остаточно впевнилася, що ніщо не може замінити паперову книгу, жодна електронна книга не принесе вам стільки емоцій, скільки "жива" паперова книга. (Хоча, можливо, в мені говорить людина, яка просто вже ненормально залежна від книжок:)

Який книголюб не купиться на "книгу про книги"? От і я не втрималась, захотілось таки прочитати, хоча і чула багато негативних відгуків. І насправді не розумію чому. Так, це далеко не шедевр, але щоб зовсім обезцінювати цю книгу, це вже трохи занадто. Ця історія легка, некваплива, якась розмірена, було приємно її читати. Головні герої досить цікаві і деякі кумедні. Містер Пенумбра такий собі добрий старигань, Клей милий, допитливий хлопчина. Так, він частенько звертається до великого і безмежного Гуглу, але запитайте себе, чи не чините ви так само, перед тим, як кидатись на книгу з претензіями, що там тільки гуглом і пахне. Так, ця книга не лише про книгарню, як усім спочатку здавалося. Вона поєднує минуле - за книгами, і сучасне - за новітніми технологіями - тим самим GOOGLE, різними моделюючими, шифрувальними програмами. Як би ми не любили книги, ми не проживемо і дня без техніки. Така правда сьогодення. Тут зачіпилась тема протистояння старовини і модерну. Що краще? Що є вічним? І все ж - одне без іншого вже неможливе. Є в цій книзі загадки, таємні товариства, ще одне вічне питання - про безсмертя. А правда криється під носом. Бо ж безсмертя не в тілі. Насправді, тут є над чим замислитися. Як фанатці книг Дена Брауна, мені було цікаво читати, як герой наближується до розгадки. Буму у кінці не було, та я і не очікувала. І не в цьому був сенс. Завіряти когось, що це супер класне чтиво я не буду, але на захист таки встану. Так, це книга на один вечір і, можливо, на одне прочитання. А може, і ні. Почитати, подумати варто, я не вважаю, що це вже буде такою великою втратою часу.

Навіть не знаю… Вкотре переконуюсь, що позначка “бестселер The New York Times” - це ще не показник якості. Про сюжет. Програміст з душею мрійника Клей влаштовується продавцем у цілодобову книгарню (в часи економічної кризи і не на таку роботу підеш). Все б нічого, але з часом він помічає дивні речі. Наприклад, відвідувачів, які приходять вночі і беруть книги з дивними шифрами замість тексту… Про емоції. Насправді, книга доволі непогана: є інтрига, шифри, таємна бібліотека і загадка, яку поступово потрібно розгадати. Не знаю, можливо, зіграло свою роль те, що я читала цю книгу паралельно з двома іншими, набагато сильнішими книгами… Висновок. Книга хороша як засіб перепочити між більш складними книгами або після важкого робочого дня, але не більше. Таке собі легеньке чтиво. P.S. А от “Хроніки співаючих драконів”, про які йдеться в книзі, я б прочитала. Хтозна, може автор їх напише колись, хоча цей сюжет досить сильно нагадує Толкіна. P.S.S. Обкладинка шедевральна! В ній заховано набагато більше, ніж здається на перший погляд.