Захоплююсь творчістю шістдесятників досить давно. На мою думку, вони внесли небачений вклад у розвиток нашої культури та рідної мови. Одним із митців того часу якраз є Валерій Шевчук. Отже, відгук на його книгу «Чотири романи». У даному виданні (пробачте за тавтологію) представлено чотири романи автора, а саме: «На полі смиренному», «Око прірви», «Мор» та «Сповідь». Найбільше мені сподобався роман-антиутопія «Око прірви». Дія роману відбувається в XVI столітті, герої - здебільшого монахи, святі та убогі, а головні мотиви - віра та її відповідність канону, терпимість і нетерпимість до ближнього, бажання повірити в диво або перевірити його і, звичайно, вічне «тварь я дрожащая или право имею» (вибачте за мою російську). Чудові вісті доносяться з Полісся - з'явився серед боліт надзвичайний чоловік, який не їсть, і не п'є, а тільки знай - творить молитви та чудеса. Направляються до Микити хворі й убогі з усіх кінців Великого князівства, а з ними і троє не зовсім звичайних прочан зі своїми проханнями. Перший - талановитий художник та переписувач Михайло - за зниклим бажанням творити, другий - монах Павло - за зціленням від епілепсії, а третій - диякон Созонт - з тим, щоб побачити чудеса на власні очі та записати все для майбутніх поколінь. Звичайно ж, якщо ті чудеса справжні, дійсно відбуваються… А якщо ні?... Насправді, дивні речі кояться на острові, що загубився серед непрохідних боліт і охороняється оком, яке карає, простіше кажучи, пожирає поганих паломників. До останнього неможливо знайти відповідь на питання, хто ж такий Микита і його учні? Святі? Божевільні? Потворні чудовиська? Актори, що талановито грають один і той же спектакль, та так, що вже й самі повірили в нього? І чи взагалі можна відповісти на ці питання? Як би там не було, а Созонт вже взяв слід та почав розплутувати темну історію… Цей твір по-справжньому вражає, а головне витримує майже ідеальний баланс між філософсько-релігійною та сюжетною складовою. Валерій Шевчук відкриває прірву людської душі, а як відомо, будь-яка прірва має властивість притягувати до себе. Скажу відверто, сприймати подібні романи досить важко (у психологічному сенсі), але саме таке поєднання заворожує, як не дивно це звучить. Це така собі «некомфортно-прекрасна» історія, яка змушує сумніватися до останнього. Вам сподобається. До речі, деякі критики стверджують, що роман «Око прірви» написано з оглядкою на Радянський Союз. Адже ідеали рівності, колективності, сімейних цінностей що там, що тут, є лише завісою для численних убивств і знущань над народами. Думка цікава і навіює на переосмислення давно відомих всім речей. Рекомендую прочитати книгу Валерія Шевчука «Чотири романи» не лише тим, кому подобається його творчість, але й тим, хто цікавиться історією нашого народу. Ну, і кого зацікавила моя рецензія на один з 4-х творів Шевчука. А тепер про поліграфію. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», як завжди, не зрадило своїх читачів і вкотре зробило досить якісний продукт. Хороша тверда обкладинка, приємні на дотик білесенькі аркуші, а також комфортний для читання шрифт (літери чіткі та досить великі). Ілюстрація на обкладинці досить символічна, і тільки прочитавши всі романи, ви зрозумієте, чому так.