Я купила цю книгу після концерту ТНМК. До того і не знала, що Олександр пише. Мабуть, тому нічого не очікувала, але на моє здивування книга легко читалась,герої відчувались живими і реальними. Комусь ця книга буде на один раз, мабуть. Я не знаю чи буду перечитувати, але я точно захотіла прочитати інші книги Фоззі. В цілому, це окрема по своєму цікава історія, в яку ви легко зануритесь під час читання.

Не скажу, що дуже в захваті від цієї книги (попередні цього ж автора сподобались набагато більше), але на один раз, як кажуть, для загального розвитку, то досить непогано. В центрі сюжету жінка-мисливиця Лілєкей, за національністю чукча. Її мало хвилюють події в країні (часи Радянського Союзу), бо живе вона так, як навчили її з дитинства - заробляючи на життя полюванням та притримуючись законів свого народу, часом прогинаючись під вказівки тогочасної влади, щоправда тільки для того, аби її не чіпали і дозволяли продовжувати звичне життя. Єдине, що непокоїть Лілєкей, це те, що її сина можуть відправити на війну в Афганістан. Але сталося непоправне. Син Омрин загинув, і помста стала головним для жінки, бо за їхньою вірою, її дитина лише тоді буде щасливою на тому світі, коли всім винуватцям трагедії буде віддано по заслугам. Кінець книги для мене лишився відкритим. Ну розквиталася Лілєкей зі всіма, а далі? Нічого це нікому не дало... та й сама жінка лишилась на ,,пригрітому,, місці, бо їй там сподобалось. То для чого ж було на схилі літ ,,псувати,, собі спокій , якого ніколи не мала, навіть в себе на Батьківщині? Якось так все незрозуміло...

Мені подобається все, що пише Фоззі тому мабуть мій відгук буде суб'єктивним. Автор і справді дуже реально без зайвих слів змальовує події і надає своїм героям життя, не літературного образу, а реальних рис. Саме так і у романі "Чорний хліб" - головна героїня жінка-мисливиця яка холоднокровно ступає на стежку помсти за байдужість по відношенню до свого єдиного сина. Втративши свою надію Лилєкейка живе сподіваннями встановити справедливість. Звісно, це лише на її погляд саме так, а не інакше, буде правильно, якщо всі "байдужі" будуть покарані. Її життя перетворюється на довге і вимріяне очікування, саме воно дає їй іскру боротись за своє життя попри випробовування які оточують її протягом всього її життя. Мені було цікаво читати про Північні окраїни колишньої імперії рад у пізній радянський час і про сучасні дні на території України. Фоззі залишає відкритими багато питань як на початку роману так і в кінці: цінність людського життя, чи можна її виміряти? Як довго живе у наших серцях любов і чи може бути вона руйнівною?Чи вартує розплата стати основною ціллю в житті? Варто відзначити легку і просту манеру письма, завдяки цьому книжка просто ковтається на одному подиху. Однозначно раджу.