"Чоловік, який помер" Антті Туомайнен. Це була химерна книга. В відгуках та анотації заявлено, що тут ви знайдете триллер, гумор та детектив. Так, звісно, елементи детективу в сюжеті були. Але гумор я не знайшла (можливо, просто не зрозуміла, де сміятись), та й лоскотання нервів не відбулось. Переважно перегортаючи сторінку чи закінчуючи розділ, я сама собі говорила: "І що це було?". Вас чекає круговерть з трупів, зрад, кохання, смертей, ділових партнерів і, звісно, грибів. Але якогось пояснення, яке б мене задовольнило, не дали. Та й кінець, знову ж таки, дуже дивний на мій смак. І при цьому, не можу сказати, що книга відверто погана. Вона не погана, просто зовсім інакша ніж те, до чого я звикла. Можливо, це та різниця менталітетів, про яку люблять просторікувати... Яакко Каунісма - чоловік під сорок, що має свій бізнес, дім, люблячу дружину, відданих ділових партнерів і розмірене буття. А ще його хтось отруїв, і він помирає. І разом з цією новиною спадає поволока з його життя. Виявляється, що для того, щоб не приймати бажане за дійсне і почати діяти, інколи варто лиш померти.

Динамічна історія молодого чоловіка Яакко, який в один нечудовий момент дізнається від лікаря, що жити йому лишилося зовсім мало, бо його отруїли якимись грибами. Сам Яакко з дружиною Тайною є власником невеликої фірми, що займається збором грибів та поставкою їх до Японії, живе в невеликому містечку, у нього все добре, ну хіба що останнім часом додалося проблем по роботі, бо в містечку з’явилася іще одна фірма, яка планує займатися тим же – грибним бізнесом, отже – конкуренти. Розгублений і прибитий новиною про отруєння Яакко їде додому, щоб поділитися страшною новиною з дружиною, але застає її там з молодим коханцем – працівником їх же фірми. І тут події не те що швидко розвиваються, вони просто несуться. Звісно ж, Яакко вирішує, що це його отруїла дружина з коханцем, у цьому його підкріплює випадково отримана інформація, що дружина таємно від нього запросила японців на переговори, а його в цей час планувала відіслати в подорож. А тут іще конкуренти, які його переслідують – в прямоу смислі, щоб вбити, які переманювання його працівників… Потім з’являються трупи, підозра поліцейських, - є від чого з’їхати з глузду. Сюжет розвивається настільки стрімко, що ти фізично намагаєшся утримати увагу і не упустити нічого, однак багато чого лишається незрозумілим, бо Яакко щось побачив чи там щось почув і йому після цього стає все зрозуміло, але тобі – читачу – ні. Що Яакко стало зрозуміло ти дізнаєшся з наступного розвитку сюжету. І от вся ця динаміка, темп, напруження доходять до кульмінації і тут хлоп – і кульмінація така, що особисто в мене мимовільна реакція була одна – тю…Ти чекаєш від такого сюжету якоїсь логіки, чогось осмисленого і продуманого, а воно, виявляється, нічого продуманого нема, просто в одного з працівників не все в порядку з головою…Відповідно, відповіді на головне питання – нащо було труїти Яакко – я так і не отримала. А так в цілому – читати цікаво, захопливо, елементи чорного гумору підсилюють картину, але на цьому все – це скоріше чорна комедія, ніж серйозний детектив.