Казка "Цап і баран" доводить, що зовсім необов'язково мати силу, достатньо бути розумним та кмітливим для того, щоб знайти вихід з будь-якої складної ситуації, навіть з такої, яка задається зовсім безвихідною. Колись давно жили собі цап та баран. Були вони такими щирими друзями, що все робили разом: і капусту їли на городі, і у садок ходили. Господарів, звісно, не влаштовували такі походеньки, вони розуміли, що такими темпами скоро нічого не лишиться у саду та на городі, тому вирішили вигнати нахабних тварин з двору. Нічого не лишалося бідолашним товаришам, довелося їм брати торбинку та йти геть. Шлях друзів пролягав через поле. І от у чистім полі побачили вони вовчу голову та підібрали її. Наче почуяли, що така знахідка ще може їм знадобитися. Згодом цап та баран натрапили на вогнище, на якому вовки варили кашу, та ледве не стали здобиччю хижих тварин, які схотіли використати бідолашних друзів у якості м'яса, однак кмітливі товариші так залякали сірих розбійників вовчою головою, що ті втекли геть. Щоправда вовки намагалися потім спіймати відданих товаришів, однак цап і баран знову так залякали хижаків, що ті назавжди залишили свій курінь, а головні герої зайняли той курінь та ще й каші наїлися, яку вовки зварили. Казка "Цап і баран" вчить дітей бути дружніми, адже те, що самому зробити не під силу, разом зробити легко. Напевно, що поодинці цап і баран не змогли б подолати вовків, однак, об'єднавши свої зусилля, вони змогли досягти успіху, бо кожен з них мав те, чого не мав інший: цап був дужий та несміливий, а баран сміливий, та не дужий, проте вони доповнювали один одного і діяли спільно, тому все так добре скінчилося.