Обрала книжку "Біла, синя та інші" за гарну обкладинку та зручний формат. Проглянула кілька сторінок, ілюстрації привабливі, тексту небагато, тема цікава. Але коли вже вдома сіли читати з дитиною, то трохи розчарувалася. Задум, на мій погляд, дуже гарний - зібрати разом історії про різних кицьок, показати різнобарвність та різноманітність світу, шкода що втілення вийшло не таким казковим. Історія про синю кицю, яка мріяла літати, бракує на мій погляд якогось логічного завершення. Образ орла, якого вона зустріла, з'являється також у іншій казці про зелену кицю, який знову дивується, коли бачить таку незвичну кішку, але не зовсім зрозуміло чому саме він. Не зовсім сподобався сам образ - орел - цар птахів, може бути собою лише коли ніхто не бачить, тобто вся його велич і безстрашність лише маска? Потім ще фраза, що лише вдома зі своїми малюками йому "так легко й приємно щомиті бути дужим та сміливим!", отже виходить що для нього це тягар? Можливо мова йшла по перепочинок, що йому теж час від часу хочеться просто відпочити, але те, якими словами це сказано надають тексту іншого змісту. Історія про чорну кицю дуже мила, але теж незавершена, хочеться якогось розвитку подій, як вона перемогла сором'язлівість та з кимось подружилася. Історія про смугастика мені здалася сумною, ще й ілюстрації це підтверджують. Котика щоразу називають по-новому- то сонечком і квіткою, то свинкою та вовчиком, і він зовсім розгубився ким же він є насправді. Хоча роздуми про різноманітість світу цікаві, але загальна атмосфера якась печальна. Оповідка про білу кицю, на мою думку, найвдаліша, проста, зрозуміла і по-справжньому казкова. Книжка непогана, але очікування були більшими.

Книга Тетяни Щербаченко "Біла, синя та інші" - одна із найнайнайулюбленіших у нашій родині! З'явилася вона у нас з моменту друку, коли Марійці ледь було 3 роки (2014рік), але якби вийшла раніше книжечка, то я б її і з 0+ придбала б, бо навіть враховуючи те, що книга не картонка, вона володіє такою магією, що діти з раннього віку дуже її люблять, з першого погляду. Принаймні, мої точно) А знаєте, і я люблю цю книжечку, і навіть тато "знає" її)) Уявімо, скільки ж разів ми її читали дітям за ці 6 років, а не набридає вона) В чому ж секрет? Почну з тексту (хоча в цій книзі і текст, і ілюстрації рівноправно шедевральні!). Отже, пані Тетяна взяла і написала 5 історій про котиків - чудових, милих, цікавих, зрозумілих малечі, недратуючих і не приторних батькам історій - у яких немає жодного зайвого слова (звісно, тут немає і одруківок, і суржику і тд). Таке враження, що читаєш текст, а він легко "ллється" і "просочується" у свідомість, у пам'ять і стає рідним, теплим вже з перших слів! А які слова застосовує чи й вигадує авторка! Наші улюблені - "Мнявкеньке моє!", "скучив за своєю мнявкенькою мамою")) Читаєш і відчуваєш всю ту ніжність і прив'язаність між мамою і дитям. Поринаєш у пухкі хмарки, огортаєшся обіймами маминої безумовної любові, робиш добрі справи, лрвиш язиком сніжинки, катаєшся по зеленій траві..все, як у чарівному дитинстві! Діти слухають про пригоди мрійливої синьої киці, про історію оригінального забарвлення зеленої киці, про нові враження білої киці, про пошуки та пізнання себе Смугастика, і, звісно, про тиху таємницю доброї чорної киці! І все, чари книги діють і діти повертаються до неї ще і ще, і ще)) Книжечка не лише пізнавально розповідає маленьким читачам про відмінності між тваринами, про зиму і перший сніг, про властивості соку трави, але і вчить - мріяти!, сміятися!, нестандартно мислити!, вести здоровий спосіб життя! та вчитися робити добро людям!, навіть коли вони налаштовані до тебе не зовсім дружньо. Образ Орла, царя птахів, теж вдався)) Марійці наразі майже 10 років, а вона все ще вважає цю книгу "своєю", дуже книжечку любить, але, слава Богу, благородно "дозволяє" читати її молодшому братику)) Бо прийшлося б ще одну придбати - Андрійко (3,3р.) теж її полюбив чи не з перших місяців життя, і зараз частенько виймає почитати з книжкових полиць саме книжку про кицюнь - "Оцю, сіню дяй"))) Окремо зазначу, що за 6 років частих читань, малечею і НЕкартонних сторінок!, ми ще не клеїли жодного разу ні сторінок, ні палітурки, як не дивно, книга дуже якісна і досить міцна. Тепер про малюнки) О, тут все і всі на своїх місцях! Якщо з іншими книгами, буває, читаєш якусь і подумки малюєш інші ілюстрації, то тут - лише ці, лише саме такі, адже вони неймовірно гармоніюють із текстом! Кожна киця наче оживає на сторінках книги, грається, плете, качається, спить, стрибає, розмовляє..і все так життєво і казково, яскраво і влучно, барвисто і неналяпицько, - просто ідеально, як на мене! До речі, тема про малечу, але! Тут немає "дурників" і пляшечок на малюнках (наболіла тема)! Тут є щасливі малюки, зокрема, біля своїх щасливих мамусь)) Можна б ще хоч одненького слінга намалювати поруч із використанням візочків для дитини, але то вже "вищий пілотаж", не хочу прискіпуватися, а помріяти можна)) з роками малят у слінгах може малюватимуть частіше)) Ми дякуємо неймовірному дуету Тетяни Щербаченко і Євгенії Миронюк за їхні професійність, талант, щирість, чуттєвість, любов і ставлення до дітей! Зичимо вам натхнення як сольно, так і у плідному творчому дуеті!! А Видавництву Старого Лева дякуємо за підтримку таких неповторних, важливих, ніжних, рідних проєктів! Хай всі такі проєкти будуть успішними! Дуже рекомендуємо книжечку "Біла, синя та інші" дітям з малечку і поки любитимуть))

Книга «Біла, синя та інші» з’явилася в нашій бібліотеці, коли доньці виповнилося тільки вісім місяців. І одразу стала однією з найулюбленіших книжок на ніч))) Вже майже рік, вона нас супроводжує в кожній подорожі. Першу історію, вже і я і тато знаємо на пам’ять. Деякі сторінки вже надірвані та трішки пом’яті. Добре, що з цупкого матеріалу і не порвалися повністю. Книга має п’ять чудових історії про різних киць. Перша про Синю кицю яка дуже мріяла літати і це їй вдавалося. Чи то на яву, чи то у вісні. Друга історія, про Білу кицю, яка загубила себе у досі не відомому їй білому снігу. Третя – про Зелену кицю, яка дуже любила грітися на сонечку та потягуватися на зеленій соковитій травичці. Четверта – про Смугастого котика, який не міг зрозуміти хто він, адже його матуся дуже любила називати його пестливими словами) І звичайно, як без чорної киці) та коротенької розповіді про те, хто вона така і чому її ніхто не бачить. А ще в книзі є герой Орел, якого киці примусили займатися спортом. Чому? А ось про це, ви дізнаєтеся коли прочитаєте «Біла, синя та інші» своїм діткам)