Сучасним українцям не хочеться повертатися пам’яттю в часи, коли центром тяжіння для багатьох була Москва — або Ленінград. Та саме до цієї епохи звертається Євгенія Кононенко в романі «Бідні родичі», показуючи, як імперський «московський проєкт» формував культурні й життєві вибори українців, відсуваючи на маргінес власну ідентичність.

Текст вибудовує історію України різних періодів крізь призму радянських міфів, насамперед — міфу так званої «великої вітчизняної війни», який ще довго залишався одним із головних інструментів легітимації імперської влади. Одна з ключових ліній роману — деконструкція цього міфу: «київська підпільниця», яку офіційна історія десятиліттями звеличувала як комсомолку-героїню, виявляється зовсім не загиблою мученицею, а людиною, що втекла з Києва й згодом жила в Нью-Йорку.

Її повернення в Україну в добу перебудови відкриває болісну правду про приватні й суспільні механізми радянської системи — дефіцит, страх, цинізм номенклатури, яка паразитує на чужих зв’язках і ресурсах.

Роман стає важливим свідченням про те, як Україна виборює право на власну пам’ять і правду, а відтак — на державність і незалежність.