Даний твір – чимось схожий на наші думки, такий собі симбіоз дійсного, уявного та вкраплення здогадок у реальність наших очей. В рецензії до книги зазначено, що це - інтелектуальний роман, не знаю, чим керувались задля таких слів, невже лишень замісом в текст Гете, Гемінгвея (та згадок про інші відомі особистості) в світлі того, як вони могли жити та бачення того, як існуватимуть у потойбіччі. Особисто мене це не зацікавило, хоча стрибки автора та зпівставлення подій та образів людей – діючий метод, що дозволяв торкнутись не історії, але миттєвості кожного в епізоді часу. «Світ став правами людини, і все стало правом». Хоча середовище змальованих подій та дійові особи мене особливо не зворушили, окремі міркування дозволили затриматись у картині та згадати, що кожній людині властивий свій невід’ємний атрибут і це має місце бути, незважаючи ні на що. Безсмертя та кохання, головний посил роману, – завжди на слуху, комусь співзвучні, комусь далекі, непорушні, проте не піддаються єдиному трактуванню. Можливо, це про вічність, а можливо, про самобутність нашого «я», де кожний бачить наш, часом не невмисно змальований, проте образ. «Поки ми живемо поміж людьми, ми будемо тими, за кого вони нас тримають». «Кросівки мандруватимуть світами ще сумнішою ходою» - коли окремі фрази торкають більше, ніж ціла книга.

Цей роман Мілана Кундера досить неоднозначний вийшов, кожний може інтерпретувати його по різному, він моношаровий, тому кожний знайде над чим замислитись. Після того як перегорнула останню сторінку, довго думала над цією книгою. Дійшла висновку, що вона сподобалась мені більше ніж попередня книга автора. Цей роман неможливо просто прочитати, його треба дозувати і обмірковувати. На сторінках книги живуть дуже різних персонажі, але вони пов'язані між собою. Деякі з них прості люди, а ось деякі відомі кожному - видатні письменники та художники вони перетинаються, та розмірковують на тему безсмертя. Кожен розповідає нам про свої відносини зі світом, коханням та смертю. Всі ці історії разом складаються в остаточну картину. Книга щедра оздоблена роздумами на тему ролі політиків, журналістів у сучасному світі. Взагалі ця книга як великий таріль з цукерками, розгортаєш кожну і вона смачна, інша - ще смачніша. Вартує читати, є над чим порозмірковувати кожний знайде щось своє. Раджу, але ця книга може не відразу сподобатись, просто дайте їй час.

«Бессмертие» Милана Кундеры увидело свет в 1990 году во французском издательстве «Галлимар». Это последнее произведение, которое он написал на чешском языке и ему потребовалось целых два года, чтобы перевести и отредактировать его для французского читателя. Действие происходит в разных локациях и в различных исторических эпохах. Современный Париж и Германия прошлого переплетаются историями, как и герои – вымышленные с настоящими. Центральный персонаж – женщина по имени Аньеса. Грациозный взмах ее руки так впечатлил писателя, что он решил рассказать ее историю. На протяжении всего романа читатель погружается в философские рассуждения автора о смерти и бессмертии, любви, счастье радости и о природе вещей и месте человека в этом мире. Сюжетная линия сопровождается рассуждениями и осмыслением событий рассказчиком, создавая непрекращающееся движение мысли, своеобразный поток, в который погружаешься с головой. Целый раздел романа посвящен Гёте. Рассказывая о нём, Кундера предлагает свою интерпретацию связи философа и Беттины фон Арним. Она опубликовала свою переписку с выдающимся мыслителем под названием «Переписка Гёте с ребёнком». Ее цель – присоединиться к вечной славе и творческому наследию автора, таким образом став частью вечности. Прочитал книгу с огромным удовольствием.