Я в захваті, чесно! Більша частина роману відбувається у тій самій червоній машині і таке відчуття, наче я була безпосередньо поруч із героями в салоні автівки. Майстерно передані діалоги. Це , можна сказати, культурний путівник по Лівану. Вас познайомлять із релігією, традиціями, відносинами, історією, географією і все це вмістилось на 176 сторінках, неймовірно! А головне- це приклади двох українок, що намагаються адаптуватися під місцеві звичаї, або навіть деякі з них адаптувати під себе. Історія з «Тисячі і однієї ночі» майстерно обігрується авторкою і перетворюється у сюжет про ажнабій-українок. Однозначно рекомендую до прочитання.

На березі Середземного моря, між Сирією та Ізраїлем, розмістилась маленька арабська держава, яку часто називають «близькосхідною Швейцарією», а її столицю – «східним Парижем». Вона простяглася серед засніжених вершин, апельсинових гаїв та бананових плантацій, з давніх-давен величаючись країною зеленого кедра. Благословенний край Ханаанський. Легендарна Фінікія… Це – Ліван, країна, де й досі вітаються на французький манер – «Bonjour!» і яку так легко відвідати, лишень взявши до рук захоплюючу книжку-подорож Марини Гримич «Ажнабія на червоній машині». Готові? Поїхали! Дружина посла Кажуть, найкращий спосіб довідатися про культуру іншої країни – це пожити в ній. А якщо мова йде про яку-небудь екзотичну – то й поготів. Письменниця Марина Гримич, докторка історичних наук, етнографиня, фольклористка, засновниця української школи прикладної антропології, філологиня, перекладачка та видавчиня, проживає у Бейруті, починаючи з 2016 року, відколи її чоловік, Ігор Осташ, обіймає посаду Посла України в Лівані. Саме щире бажання познайомити українського читача із сьогоденням, традиціями, звичаями та специфікою міжконфесійних шлюбів мешканців близькосхідної перлини є передумовою написання цієї книги. До речі, її співавторкою, як зазначає Марина Гримич, можна назвати усю нашу тамтешню громаду, чиї дописи у соціальних мережах стали документальною основою роману. Хто така «ажнабія»? З арабської мови це слово перекладається як «іноземка». Власницею червоної машини є темпераментна українка Павлина, одружена із ліванцем-сунітом Ахмадом. «Вона була струнка і худорлява, з натуральним світлим волоссям. Саме такі жінки в першу чергу впадають в око арабським чоловікам. Шкода, що на обличчі таких красунь не написано, який у них характер». Одного разу до бейрутського будинку родини Ідрісів приходить несподіваний гість з не менш неочікуваним проханням. Жаввад, ліванець-шиїт, просить Павлину допомогти йому порозумітися з дружиною, теж українкою – Вірою. Білява ажнабія радо погоджується посприяти владнанню сімейних проблем подруги, однак та раптово… зникає! Павлина, Ахмад та Жаввад, до яких згодом приєднується дуруз Зіяд, вирушають на пошуки Вірунчика, об’їжджаючи на червоній машині усю країну. Ліван як на долоні, або Агля вусагля (з арабської — ласкаво просимо)! Хоч сюжет роману закручується довкола зникнення Зумурруд (Віри, Вірунчика), як такого розвитку подій нема, як і невідомо, чим увінчалися її пошуки, тому складається враження певної незавершенності історії (авторка готує продовження?). Читання «Ажнабії на червоній машині» можна порівняти із глибоководним зануренням у життя сучасного Лівану, настільки повним, неначе й сам стаєш супутником компанії шукачів, відкриваючи для себе кожен найцікавіший куточок цієї маленької країни, ментальність ліванців, їхню історію та навіть національні страви. Такий ефект забезпечує манера викладу оповіді – легка і барвиста, присмачена гумором та делікатністю, уважністю до деталей та отакенною пригорщею адаптованих до української мови слів розмовного левантійського діалекту арабської (в якій, до речі, немає звуку і літери «п»). «Якщо в горах Павлина, Ахмад та Жаввад куталися в пледи і тремтіли від холоду ще кілька годин тому, то тут, біля моря, їм довелося роздягтись до футболок. Вони добряче зголодніли, тому, коли офіціант виніс цілу купу традиційних ліванських мезе, чоловіки хвацько взялися за пожирання хуммусу, табулі, фатушу і фалафеля». Мені дуже сподобалася композиція роману – «живе» вплетення стилізованих фейсбучних постів українських ажнабій, відповідно, з лайками, коментарями та геолокацією, а ще неабияк припали до душі атмосферні обкладинка та ілюстрації Альони Шум.

Вперше із творчістю Марини Гримич я познайомилася завдяки класному авантюрному роману ,,Падре Балтазар на прізвисько Тойво": чудовий зразок пізнавально-гумористичного чтива про життя перших українських переселенців на території сучасної Бразилії. Тож, коли я почула, що авторка готує до друку ще один художній з краєзнавчими елементами роман, неабияк зацікавилась! Ще б пак, чого лише варта інтригуюча назва -- ,,Ажнабія на червоній машині"! Ну, плюс, анотація справила хороше враження -- про сучасний Ліван очима українки -- люблю таку літературу, котра розширює культурні горизонти). Варто додати, що ідея взятися за написання такого роману визріла у дослідниці, науковця та письменниці в одному амплуа після неабиякого успіху нашого книжкового стенду на минулорічному Всесвітньому книжковому ярмарку у ліванському Бейруті; а на цьогорічному ,,Книжковому Арсеналі" серед поважних гостей зазначається делегація арабських літераторів, тож вихід такого тематичного роману у світ -- дуже й дуже до речі). Вже з першого слова назви -- ,,ажнабія" -- читач відкриває для себе цікавий світ східної культури, щонайперше вивчаючи те арабське слово, яке перекладається як ,,іноземка". Арабських слів ліванського діалекту, звичайно, із поясненнями, у романі буде чимало, що додає читанню і неабиякої атмосферності, і пізнавальності країни в культурологічному аспекті загалом, і в мовному -- зокрема. Письменниця вдалася до класного прийому ведення оповіді, вплітаючи у сюжетну канву стилістичні фейсбучні пости, відповідно, з лайками та коментарями. Завдяки цьому текст читається жваво, легко і, наголошу ще раз, дуууже пізнавально! Щодо сюжету. Ажнабія -- та, що на червоній машині, -- це українка Павлина, одружена із ліванцем-сунітом Ахмадом. Саме до неї звертається за порадою ліванець-шиїт Жаввад, одружений з українкою Вірою. Павлина погоджується допомогти Жавваду, та стається непередбачуване -- Вірунчик зникає... На її пошуки подаються усі вищезгадані дійові особи, плюс, дуруз Зіяд. Так вони промандрують усім невеличким Ліваном, вздовж і впоперек, на червоній машині, шукаючи таємниче зниклу дружину-українку...