Роман В. Ґ. Зебальда «Аустерліц», який багато критиків називають найвизначнішим німецькомовним романом ХХІ століття, вийшов друком у 2001 році, незадовго до трагічної смерті автора внаслідок автомобільної аварії.

Цей роман або ж «прозову книжку невизначеного жанру», як називав його сам Зебальд, вирізняє не лише незвичний, лабіринтоподібний сюжет, який автор вибудовує з ретельністю павука, що плете свою павутину, а й особлива поетичність мови, яка перетворює цей твір на довжелезний вірш про пошуки втраченого дитинства. Неназваний оповідач знову й знов зустрічає залюбленого в європейські ландшафти та архітектуру загадкового самітника Жака Аустерліца, який розповідає йому про свої багатолітні намагання розкрити таємницю власного походження.

Ці пошуки ведуть його ледь не через усю Європу й спонукають відвідати різноманітні «місця пам’яті» найновішої німецької та європейської історії — з Антверпена до Лондона, з Парижа до Марієнбада, а з Праги до концентраційного табору «Терезієнштадт».

І це лише зовнішній, сюжетний контур роману, насиченого історичними екскурсами, поетичними спостереженнями та меланхолійними розмірковуваннями про (не)обжитість простору й проминання часу, з якими людина змушена давати собі раду.