Правду кажучи не сподобалося, не зайшло. Твір вартий уваги, але далеко не шедевр. Для мене це одноразове читання, перечитувати точно не буду, саме тому й позбувся книжки зі своїх книжкових полиць. Премії це добре, але ще раз переконуюся наскільки все суб'єктивно і саме тому завжди необхідно самому формувати свою оцінку, ставлення та робити відповідні висновки. Не люблю шукати ложку меду у бочці дьогтю.

Що якби довелось посунути вkасний егоїзм на користь іншого? А що робити коли власне его скрегоче зубами перед вимушеністю обставин? "Амстердам" показує як з цими питаннями намагаються справлятись відносно високопоставлені інтелектуали, яких поєднує щось настільки вагоме, що їм і не хочеться рушити пам'ять про це своєю байдужістю. ТА й чи є в них ця байдужість залишається недоведеним фактом. Автор передав емоції, які проривались крізь мури інтелігентності, витончених манер та звичок. Я завжди мріяла побачити як інтелігенти посилають оди одного при цьому зберігаючи лице =) Та це не головне в романі. Найголовніше, що читачеві подарували надзвичайну можливість задуматись над своєю поведінкою за тих чи інших обставин. Причинно-наслідковий зв'язок крізь час та простір показаний досить наглядно. В випадку з Амстердамом точно відчувається за що книга отримала Букер. премію. Роман чимось нагадав "милий друг" Мопассана. Не калька, але мотивація та пересічення життєвих шляхів героїв можуть вспливти після того як роман Амстердам "перевариться". Не виключено, що я прочитаю книгу згодом повторно. Навіть цікаво чи поміняється від цього ставлення і чи роман відкриє свої шлейфові нотки.

Роман, который оставил неоднозначные впечатления. Такой не большой по объёму, и тем не менее не один раз я успела поменять мнение с "нравится" на "не нравится" и обратно.. Начинается сюжет со встречи старых друзей на похоронах общей бывшей любовницы, очевидно очень интересной женщины. Она ярко блистала по жизни, но последние месяцы доживала с физическим и умственным заболеванием. Клайв и Вернон опечалены тем, что у неё не было возможности совершить самоубийство и прекратить мучения, и они понимают что себе бы не хотели такой участи. Дальше их жизнь идёт своим чередом. Клайв пишет музыку и ищет вдохновения в Озерном крае. Долгие, длинные описания мелодии и красот природы мне показались неимоверно скучными, повествование утратило динамику. Вернон в это время ввязываться в грязный журналистки скандал, причём он как редактор газеты не жертва, а зачинщик интриг. По стилю и настроению описание жизни этих двух мужчин такие разные, как будто взяты из разных книг. Но они снова переплетаются, когда между ними возникают новые разногласия. В целом, в такую небольшую книгу уместилось очень много всего: вопрос эвтаназии, творческий кризис, размышления о морали и гражданском долге, любовь к женщине и к власти, политические интриги, музыка и природа, природа и музыка. Мне немного не хватило углубления размышлений, как будто стремясь охватить побольше тем, автор прошёлся по верхам и ни одну не раскрыл достаточно глубоко (ну, кроме музыки и природы). Однако после неожиданного конца понимаешь глубинную иронию всего произведения: как Молли перед смертью получила ту болезнь, которой всегда боялась, так и Клайв с Верноном получили по заслугам, пытаясь всеми силами превзойти соперника. Не могу сказать, что мне роман очень понравился, но подумать тут точно есть над чем.