Книга з класичним тропом «друзі → кохання», і він розкритий дуже ніжно, але водночас трохи болісно. Мені було реально шкода героїв, бо вони обидва відчувають більше, ніж говорять. І це той випадок, коли ти читаєш і думаєш: «Ну скажіть ви вже це одне одному!». Особливо мені сподобалася атмосфера академії ще з першої книги. Закрита школа, свої правила, трохи інтриг і багато емоцій — усе це створює дуже затишний, але водночас напружений фон. Історія Торі та Чарльза будується на недосказаності, ревнощах і страху втратити дружбу, і це виглядає досить життєво. Що для мене було трохи складним — це повільність сюжету. Інколи хотілося більше розвитку подій, бо деякі моменти ніби затягнуті. Але якщо налаштуватися саме на емоції, а не на динаміку — книга заходить значно краще. Загалом, мені сподобалося, як авторка передає переживання героїв. Тут багато про сумніви, про страх зіпсувати все, про ті моменти, коли дружба вже давно переросла у щось більше, але ніхто не наважується це визнати.