Перше, що спадає на думку після прочитання роману Вальтера Скотта «Айвенго» - це романтизм. Класичний романтизм 19 століття. Вальтер Скотт вважається батьком історичної романістики, але він не вийшов за межі тих стилістичних рамок, які були притаманні літературі його періоду. Є класичне протиставлення: добро-зло. Добро – це ідеалізовані персонажі – Айвенго, його батько Седрік і Чорний Лицар, який потім виявиться королем Річардом (тим самим що Левове Серце). Ці люди не мають слабких місць, вони ідеальні у всьому – від понять честі і справедливості до гідності і співпереживання. І є зло – це демонізовані персонажі – Бріан де Буагільбер, принц Джон, барон Фон де Беф та інші. Ці люди жорстокі, безчесні, властолюбні, мають багато пороків – від алкоголю до жінок. І, звісно, між добром і злом точиться постійна боротьба, причому добро завжди бореться добрими методами, а зло – лише лихими методами. Ну а оскільки всі події відбуваються в 12 столітті – то головним героєм всього роману є тогочасна еліта – лицарство. Лицарські ідеали, поняття благородства, сміливості, честі – всього цього вистачає з лишком. Насправді роман виключно елітарний – з нееліти тут є тільки кілька розбійників, прислужники Седріка Сакса (шут і особистий раб), і два євреї – Ісаак і Ребекка. Взагалі це класика романістики періоду романтизму – акцент на елітарності, на великих людях і великих діяннях. Всі «маленькі люди» або відсутні, або виконують лише декоративну безіменну функцію. Пізніше в історичних романах зазвичай буде дві лінії – одна лінія якогось лідера, і друга лінія – «маленького» персонажа, який для лідера лише маленька частина армії/країни/битви/партії, але його світ часто змальовується набагато більш повно і яскраво. В «Авенго» ж – ні. Тут є 15-20 головних героїв і є масовка, яка не має облич та імен, вона просто існує як додаток до елітарних походеньок славних лицарів – і добрих, і злих. _______________________________________________________________________ Окрім лицарства, в романі є ще три наскрізні теми – це антисемітизм , англійський патріотизм і антиклерикалізм. Почнемо з першого. В історії є євреї – батько і дочка. І весь роман ці люди постійно відчувають утиски на релігійно-національному грунті. Антисемітизм є абсолютно у всіх героїв – єдина відмінність, що у «добрих» героїв він людяний, тобто ми вас не любимо, але і не вбиваємо, то в «злих» героїв він жорстокий – постійні утиски, намагання вибити грошей (єврей-багатій, класична лінія), ну і як вінець антисемітизму – спроба жорстоко вбити Ісаака і спалити живцем його дочку, Ребекку, звинувативши її в чаклунстві. Судячи з історій Вальтера Скотта, якби середньовічні лицарі мали такі можливості для масових вбивств євреїв, як у 20-21 ст., то Гітлер не увійшов би в історії як гонитель євреїв – їх би до того часу просто не залишилось. І друга тема, яка пронизує весь роман – це боротьба норманів (завойовників) і саксів (місцевих). Події в романі відбуваються наприкінці XII ст., а це означає що вже більше 100 років як Британія пала від Нормандського завоювання. І симпатії автора явно на стороні саксів – Бо і Айвенго, і Седрік – це представники місцевих еліт, які так і не змирились з нормандським завоюванням. Бріан де Буагільбер, Моріс де Бресі, Еймер, де Беф та ще кілька «антигероїв» історії – це нормани-завойовники, які не люблять місцевих саксів і хочуть їх знищити або асимілювати. Читаючи цю історію, в мене з голови не виходили аналогії з подіями в Україні десь у 18-20 століттях. Судіть самі: Нормани – еліта, яка принесла культуру на британський острів. Сакси – місцеві, до яких відносяться як до низькопробного бидла. Норманська мова – мова елітарна, мова культури, баронів, феодалів. Саксонська мова – мова неосвічених селян, бидла і прислуги. Нормани – вишукано вдягаються, помірно їдять, не люблять напиватись. Сакси – люблять пити алкоголь без міри, жруть все підряд і ходять в смішному сільському одязі. Ну і все в такому ж дусі. Паралелі очевидні. І від цього «саксонського душка» деякі українці не відмились і до сьогодні, продовжуючи вважати себе селюками і провінціалами, для яких еліта – це десь там в Москві. _____________________________________________________________________ Ну і третя історія – це антиклерикалізм, по простому – саркастичне, а місцями і відверто негативне ставлення до церкви. Один з головних героїв – Бріан де Буагільбер – обличчя духовного сану, але пороків має більше ніж всі інші герої разом взяті. Ну і вінець бездуховності – він закохається в жінку єврейської крові, що для порядного християнина середньовіччя гірше, ніж всі гріхи світу. Всі священники тут або алкоголіки, або блудники, вони не мають тих рис і переконань, Автор постійно висміює багатство церкви, яка прикидається бідною, а також подвійні норми життя для монахів і членів монаших орденів – які купують і продають все прикриваючись своїм саном і становищем. ______________________________________________________________________ І як не складно здогадатись – добро переможе зло, бо в романтизмі по іншому не буває. Погані будуть покарані, хороші винагороджені, лицарська честь переможе всі перепони роду людського, і всі будуть жити довго і щасливо.

Чому я раджу прочитати саме цю книжку?! Тому що вона захоплює з першого подиху... Айвенго - один з перших історичних романів.. Книга насичена романтикою, лицарськими турнірами, ідеалами в ім‘я батьківщини та звичайно боротьбою за владу та інтригами! В центрі роману - молодий, вірний ідеалам честі - Уілфред Айвенго, якого рідний батько виганяє з дому і залишає без спадку. І все через його кохання до вихованиці батька -до прекрасної леді Ровени. Турнір в Ашбі і неймовірний лицар, який позбавлений спадку в переможцях в першому поєдинку і він наділений правом вибирати королеву кохання та краси, він вибирає леді Ровену. В другому лицарському поєдинку вже колективному, з‘являється загадковий Чорний лицар, потім виявляється, що це легендарний король Річард-Левове серце! Звичайно, незважаючи на всі перипетії, викрадення, наявність претендентів на руку леді Ровени, їх кохання з Айвенго, витримає всі випробування, і вони отримають благословення батька Айвенго будуть разом! Бо справжнє кохання, і всесильна віра творять дива... книжка неймовірно захоплива... рекомендую!!!

Когда я прочитал роман "Айвенго" сера Вальтера Скотта, я подумал, что это одно из самых интересных произведений, которые я когда-либо читал. Честно говоря меня как-то оминуло это произведение в юном возрасте, и я об это совсем не жалею, потому что оно может раскрыть всю свою глубину более зрелым людям. Именно поэтому роман "Айвенго" стоит читать всем людям не зависимо от возраста. Но мне кажется, что серу Вальтеру Скотту стоило бы изменить название этой книги. Ведь, на самом деле больше внимания автор уделяет молодой Ревекке - дочери еврея Исаака из Йорка, который работает там ростовщикам. Ревекка очень умная и мудрая девушка. Мне кажется, что автор испытывает к ней особое внимание. Вообще в этой книги очень много персонажей, которые настолько многогранны и различны за своим характером и заслуживают продолжения их истории. Когда вы дочитаете "Айвенго" вам захочется еще и еще раз вернуться к тем увлекательным главам, которые рассказывают о рыцарских боях и подвигах, которые совершены ради славы, любви, мести и тщеславия. Эта книга настоящий шедевр.