"5 секунд, 5 днів" - це другий роман Євгена Положія про війну на Сході (хоча, на мою думку, твір правильніше було б назвати повістю, зважаючи на середній обсяг, одну центральну сюжетну лінію та протяжність художнього часу). Як і в романі "Іловайськ", сюжет будується на розповідях реальних учасників подій 2014 року. У центрі твору - звичайний солдат Бойченков, який до війни працював на залізниці, був активним учасником профспілки, побував на обох Майданах, бо не міг залишатися байдужим, коли бачив несправедливість. Тому і на фронт подався добровольцем, але спіткнувся об глуху стіну нерозуміння у військкоматі. Бо там таких "ідейних" боялися, адже не розуміли: як-то одні відкупаються, а інші самі приходять. Зрештою, Бойченков потрапляє до територіального батальйону, який відправляють під Іловайськ. Як і багато інших, він потрапляє під обстріл росіян під час виходу з оточення і отримує поранення. Колись медик-інструктор казав йому, що найважливіше не втратити свідомість у перші 5 секунд - тоді шанси вижити кардинально зростають. Але виявляється, що цього далеко недостатньо. Адже коли тебе самого залишають у посадці, у тебе дірка в голові від кулі навиліт і тобі не просто треба вижити 5 днів з однією пляшкою води, але й доповзти до своїх - на це мало хто здатний. Але Бойченков був не з тих, що здаються. Паралельно автор змальовує долі ще двох солдат, які вириваються з оточення. Вражає і фінал твору. На жаль, поки одні проявляють героїзм, а потім місяцями не виходять зі шпиталів, інші швидко орієнтуються в ситуації і використовують війну та її колишніх учасників для власного збагачення. Чи можна колись подолати таку несправедливість? Загалом рекомендую для прочитання насамперед молоді, аби вона теж відчула свою відповідальність за події в державі.

Книгу я прочитала ще на початку літа. Проте відгук залишила на кінець серпня, коли і сталися описані події. Враження, неначе читаєш продовження книги Євгена Положія "Іловайськ". Знову важкі події серпня 2014 на Донбасі. Саме після "Іловайська" я почала переосмислювати всю війну взагалі, а про "Іловайський котел", що став страшною поразкою української армії із втратою багатьох синів України, я дізналася багато з цієї книги. Я не боюся читати книги про війну. Так, важко, так, боляче, так, нестерпно, проте це та історія, яка пишеться на очах українців та кров'ю українців. Якщо коротко про книгу "5 секунд. 5 днів", то вона досить невелика. Можна прочитати за один день. Але мені досить важко об'єктивно її оцінити. Декілька сюжетних ліній. Пряма аналогія на депутата Верховної Ради. Читати нелегко. Але в епілозі я ... я просто не стримала сліз... "Якщо вас поранили, то найголовніше вижити перші п'ять секунд". "П'ять років - не вічність. П'ять років - це всього лише одна тисяча вісімсот двадцять шість днів. Вічність - це щось інше".