Ця історія про жінок, які під час війни змушені проходити крізь випробування, в яких зливаються відчай, страх, мужність і надія, викликала у мене цілий спектр емоцій. Генна майстерно передає атмосферу окупованої Франції, змушуючи переживати разом з героями кожен їхній крок і вибір. Це не просто історія війни, а гімн незламній силі людського духу і самопожертві.

Коли війна приходить у людські домівки, вона не змінює життя - вона стає його частиною. Поселяється під одним дахом з тобою, заповнює твої думки, підглядає за тобою у вікна, сьорбає з твоєї філіжанки каву. Слухаючи цю аудіокнигу, яку я обрала спочатку для фону під час робочого дня, піймала себе на думці однієї миті, що я не вникаю в роботу - я занурена в емоції та переживання від почутого. Книга змусила на кілька днів відволіктися від звичного життя й пропустити сюжет через кожну клітину, через кожен нерв. Після прочитання лишився чіткий післясмак якогось легкого розчарування - не в плані змісту книги, а в плані усвідомлення того, як тепер жити тим, хто через це пройшов, як не здригатися від кожного стуку за вікном та засинати без страху. Відчуття на рівні суму, як коли останній день літа і ти такий ще не насолодився досхочу його обіймами, а тут уже на порозі осінь, і падає перший жовтий лист із дерева, і вечір наступає дуже швидко... Піввечора після завершення книги я ще витирала сльози й прокручувала в голові діалоги, сцени, слова. Як на мене, сильна книга. П.С. Читала її ще до війни в України, зараз, мабуть, не змогла б її осилити - надто болить, надто перегукується.

Соловей - Крістін Генна. Довго не наважувалась брати цю книгу до рук. Адже тема війни і до 24 лютого була мені досить тригерною, а після цієї дати так взагалі не могла сприймати подібні теми в будь якій творчості. Але зібралась з силами і почала (головний мотиватор це куплені ще дві книги цієї авторки)))) Повинна сказати, що все пройшло лайтово. Я не плакала і душа не рвалась. Думаю це повязано з тим, що деякі моменти описані ну дуже нереалістично - починаючи з шпигунської сітки де практично прохідний двір і закінчуючи побутом в окупації де не роблять елементарного, щоб спростити собі життя. Але якщо не докопуватись то книга гарна, мова автора приємна, є сюжетні повороти які вас точно здивують і скоріше за все, в кінці вам розібють серце. Ізабель та В'янн дві сестри француженки мама яких померла, а тато після Першої світової війни так і не прийшов в норму тому дівчаток виховувала наймана людина далеко в селі. Друга світова війна застає дівчат в різних місцях і з різним багажем досвіду. Ізабель, молодша, прагне пригод і всесвітньої справедливості тому долучається до руху спротиву. В'янн же навпаки, вже мама, має чоловіка, більш домашня і спокійна. На її долю випадають обставини, можливо, ще більш страшніші ніж у молодшої - чоловік в полоні, німці квартируються в її домі, голод, холод та вбивства її друзів і сусідів. І як кожна з них вийде із цієї ситуації і ким залишиться питання відкрите протягом всієї книги. До речі, мені здається якби історія була лише про старшу сестру. З більшою увагою до деталей книга б насправді вийшла щемка і цілісна. Бо під кінець було враження, що авторка накидала всіх можливих бід аби щось та вижало сльозу у читача.