Ох, тунелю тут значно більше, ніж сміху. Мені було страшенно цікаво, так, але читалося це як історія жахів: «Ми не могли собі дозволити кинути всі сили на одного пацієнта, нестача ресурсів вимагала жертв, і нам доводилося вибирати: врятувати одного чи десятьох.» Остання частина книги присвячена ковіду і я не могла не думати про свою бабусю, яка так само лежала у районній лікарні, дихала маскою і сподівалася. Тоді мені здавалося, що її просто вилікували. Тепер же я думаю, як їй пощастило. Насамперед тому, що вона захворіла у жовтні, а не в квітні, коли у лікарнях бракувало кисневих апаратів. Через те, що вчасно поряд були виснажені, але професійні лікарі й медсестри. Зрештою, її організм справився сам, бо, коли справа доходить до реанімації, твоє життя залежить і від тебе самої. На сторінках цієї книжки я все ж не знайшла відповіді на питання про те, як цей людяний і працьовитий анестезіолог тримається у цій системі. Проте я безмежно вдячна, що він лупає сю скалу.

Ти мрієш стати лікарем? Нейрохірургом? А можливо ти хочеш рятувати людей як доктор Хаус? Твої руки чешуться подати документи до медичного ВУЗу? Прочитай спочатку цю книгу :)

З медициною пов'язана ще з пелюшок.. і від того ця книга така, місцями, особиста! Розумію автора, нашу систему, наших пацієнтів... Перечитаю обов'язково! Книга для всіх і кожного, вона єднає дві протилежності,-лікаря і пацієнтів!