Анастасію Нікуліну я знаю по письменницьких марафонах, сама була на одному з них. В неї я вчилася писати свої історії. І сама після прочитання цієї книги, взялася за написання своєї Це дебютна сольна книга авторки, яка була написана у 2017 році, у період популярності гри «Синій кит». Мені пощастило купити її в АТБ, не задовго після виходу, але книга чекала свого часу 5 років. Зрештою, ця книжка про те, що сенс життя не в тому, щоб ставати сіллю для моря. Булінг тема яку завжди страються замовчати. Ніби знущання над дітьми в школі це в порядку речей. Діти бувають дуже жорстокі. Не обов'язково бути жирною, тупою, очкариком, заучкою, доскою, жирафою чи вискочкою щоб отримати одне з цим прізвиськ. Достатньо просто піти в школу. У кожного в школі були клички. І у вас теж, правда ж? Поділитесь? Моя була "процедура", бо я Проценко. Здається були ще якісь, але я вже їх не пам'ятаю. Чи дразнила я інших? Теж не пригадую. Надіюсь ні) Лізу мені було страшено шкода. Замішана в смерті однокласниці, змушена переїхати до моря, бо тільки воно її лікує, але навіть море не врятувало її від насмішок та жорстокості нових однокласників. Єдиний з ким вона подружилась був Білий Кит, чесно? Він був занадто ідеальним, аби бути правдою. Його особистість я так і не розгадала, тут автор мене шокував. Анна, жінка в інвалідному візку, добра, мила, красива та самотня. Її персонаж мене дуже порадував. І я була рада, що вона допомогла Лізі змінитися. А її історія то

"Сіль для моря" Анастасії Нікуліної - це чудова книга, яку варто прочитати з учнями (що я і зроблю на уроці позакласного читання). Герої - діти і дорослі. Неідеальні діти і дорослі. Є алюзія на ситуацію з "Синім китом" - пам'ятаєте цю страшну гру в смерть, коли невидимий "лідер" із соцмереж під виглядом друга, що підтримує, плавними кроками підштовхує підлітка до самогубства? ? Звідси й назва... Роман, я так гадаю, навчить вас бути обережними і не довіряти красивим словам, також допоможе поблажливо ставитися до батьків, не сприймати їх зауваги гостро.... "Родзинка" книги в тому, що авторка чудово передає внутрішній світ кожного: персонаж, який тебе дратував, на наступній сторінці вже викликає у тебе співчуття. Ти розумієш, чому він робив такі незугарні вчинки. Ви здивуєтеся, мені навіть маніяка стало шкода... Вразив образ однієї з героїнь - жінка на інвалідному візку, яка в певній мірі змінила на погляди дівчинки Лізи. Її історія - приклад того, які помилки можна здійснити під впливом почуттів.

Сіль...Морська сіль...Вона в наших сльозах, словах, душі. Вона розпалює рани та заспокоює серце. Вона втішає, відкриває очі сліпим, оберігає, дає змогу почути всесвіт глухим, дає слова німим. Море...Воно величезне! А солі в ньому достатньо, щоб вбити кого-завгодно, навіть безневинних китів. Я була на морі тільки раз, коли мені було п'ять років. Воно було тепле і холодне, ласкаве і пекуче. З любов'ю згадую хвилини, коли намагалася лежати на воді, але виходило не дуже. Море спогадів, море вагань, море любові, море сподівань, море сумнівів, море розчарувань...Ми живемо буденщиною, проте море ближче, аніж можна собі уявити! Ця книга - нове відкриття для мене вже в Новому році! Українська письменниця зробила щось неможливе з моїм мозком! Я просто віддалася й не думала, сподобається чи ні. Читати про небезпеку легше, ніж перебувати в ній) Кожен розділ пов'язаний насамперед з морем, його характером, думками. Чим глибше - тим сильнішим воно стає, а під кінець вщухає. Ліза - персона, яку я бачила в собі та в дзеркалі все дитинство. Вона не любила себе через повноту, а я ж - через худоту. Для підлітка це нормально, але батьки...чому вони такі? Чому їх не можна "обирати"? Тому що. Тому що життя тобі дали тільки вони. Тому що без них ти була б десь не тут, або взагалі б не була. Тому що їх любов пройде все і залишиться такою ж сталою, як і в перші дні твого життя. Цінність життя в житті, сенс життя в житті. Потрібно не існувати в хмаринках чи в морі, потрібно жити, жити, жити, жити, жити! Кожного разу, коли Лізі було погано вона зверталася до моря. Воно забирало її почуття, віддаючи свої. Бути біля моря, в ньому, над ним, під ним - мрія Лізи, яку вона згадувала, задуваючи свічки торта цілі чотирнадцять років. І мрія здійснилася. Тільки не з усіх боків це було добре: друзів не можна назвати "друзями", батьків - "батьками". Рятувалася дівчина тільки в спілкуванні з тим, хто її "дуже розуміє", для кого вона "сонячна", ніяк не "жирна". На ті роки "Синій Кит" був шаленою павутиною. "Павуки" легко заплутували жертв, хтось міг отямитися та виплутатися, Ліза ж ні. Та поруч завжди (завжди!!!) буде той, хто врятує. Чи він посланець від Бога - не знаю. Така магія живе в реальності також. Придивіться до неї краще...) Ця книга з крутими поворотами. Підлітки повинні любити себе, цінувати своє життя та бачити помилки інших. Ця книга - зібрання всіх-всіх проблем. Як хочеться, щоб вони перетворилися на сіль... сіль для моря...