цікаво написала, досвід через століття- те що наразі актуально застосовувати (

Психіатриня та психотерапевтка, яка й сама не одразу зрозуміла терапевтичний вплив природи, але потім як відчула! Що взяла і зібрала всенький західний досвід реабілітаційних центрів різних напрямів, свої родинні історії, цитати та мемуари відомих лікарів, ба навіть давню історію - і написала легку і при цьому глибоку книгу. Насамперед вона про те, що робота в саду - це про залученість. Про турботу. Про творчість. Про межі. Про захищеність) «Ніби зупинка в часі, захищений простір саду дає змогу нашому внутрішньому та зовнішньому світам співіснувати без тиску буденного життя. У цьому сенсі сади створюють для нас проміжний простір, де можуть зустрічатися наша потаємна, сповнена мрій сутність і реальний фізичний світ. Таке розмиття меж психоаналітик Дональд Віннікот назвав перехідним простором досвіду…Сад - місце, де протилежності обʼєднуються, й, можливо, лише там вони можуть вільно співіснувати».

Коли почалася війна, я з родиною виїхала зі свого міста в село, де колись жили мої бабуся з дідусем. Прочитавши про проект #садиперемоги, ми і в себе посадили город. І знаєте, коли копирсаєшся в землі, щось садиш, бачиш як зернятка проростають, то дійсно стає трохи легше. А потім я побачила цю книгу в додатку і вирішила прочитати. Вона якраз про це. Про те, як сад і город допомагає нам пережити кризи в житті. Багато цікавих фактів, прикладів. Як з життя знайомих чи родичів авторки, так і відомих постатей - Вольтера, Фройда... Та найбільше, звісно, вразив розділ "Війна і садівництво". Так, такий тут теж є. Розповіді, як під час першої світової війни військові саджали квіти в окопах, щоб трохи прикрасити свої страшні дні. Про те, як робота в саду допомагає впоратися з посттравматичним синдромом, такі важливі і так відгукуються мені зараз. Тож посадіть щось у себе на городі та прополіть бур'яни! Якщо немає городу - то хоча б в голові!