Анотація «Польові дослідження з українського сексу», Оксана Забужко

На фестивалі у Луцьку поетеса Оксана знайомиться з художником і скульптором Миколою. Він запрошує її на екскурсію містом, аби показати місцеві архітектурні скарби, проте дівчина відкидає його пропозицію, вважаючи хлопця «дешевим піжоном». Проте потім, попри відчуття невпевненості, дівчина все ж їде з Миколою. Вони проводять ніч разом у художній майстерні, з чого починається їхня історія стосунків. Проте Оксані вони приносять радше страждання, ніж радість — Микола виявляється неуважним коханцем, часто замикається й буває різко висловлюється. Але це перші стосунки дівчини, тож вона терпить. Одного разу Оксана отримує пропозицію викладати у Кембриджі. Вона підозрює, що Микола цього не схвалює, хоч не приймає її запрошення летіти з нею до США. Здається, їхня історія завершилася, але попереду ще довге життя, повне несподіванок.

Про книгу «Польові дослідження з українського сексу»

Окрім історії своїх аб’юзивних стосунків з Миколою, Оксана додає у розповідь моменти з життя своїх друзів і сім’ї. Періодично в оповідь вплітаються думки про нову українську історію, суть кохання і жаги, українську ідентичність, зокрема жінок. Перебуваючи на чужині, на Оксану чекають одкровення про батьківщину, стосунки, любов і творчість.

Роман «Польові дослідження з українського сексу» української письменниці Оксани Забужко вперше був виданий у 1996 році й зіткнувся зі спротивом літературного середовища через свою провокаційну тему й зображення інтимних сцен. Проте сьогодні ця книга вважається першим бестселером незалежної України та сучасною класикою, має переклади на понад 20 мов і понад півтора десятка перевидань. Це не типовий роман — авторка поєднує розповідь від першої й третьої особи, звертається напряму до читача. Місцями Забужко вплітає автобіографічні моменти, проте збігів з реальними людьми й подіями немає. Часто розповідь схожа на потік свідомості, трапляються віршовані рядки. Тут немає великої кількості персонажів, розмов між ними та поворотів сюжету, письменниця більше зосереджується на національному психоаналізі й українському фемінізмі.

Книга стала однією з перших, де були розкриті теми, заборонені раніше, що сприяло зростанню її популярності. Авторка говорить про сексуальність жінок, життя за кордоном, порівнюючи з Україною. Головна героїня усвідомлює, що її ніхто не помічає, а коли й дізнаються, звідки вона, то не розуміють, де це. Сьогодні ситуація вже змінилася, тож цікаво порівнювати ці зміни. Забужко розкриває постколоніальну травму й змушує замислитися про те, що незцілена рана може впливати як на життя окремих людей, так і цілої нації. Минуле не можна ігнорувати чи придушувати, адже це лише збільшує проблему. Тому варто осмислювати й озвучувати травматичний досвід, щоб звільнитися у теперішньому й мати шанс на краще майбутнє. Ця книга буде цікава тим, хто хоче дослідити кризовий період для українського народу у перші роки після повернення незалежності та цікавиться становищем творчих жінок в країні у ті часи.