З одного боку, це книга про дитину. З іншого, це книга про війну. В результаті це книга про те, чого ніколи не має бути – дитину на війні. На вулиці 1939 рік, Юзьо вісім років, він – єдина дитина польської родини, які живуть на території Україні. Хоч мати Юзьо і українка, він вважає себе поляком. Його родина не знаходить спільної мови з рештою села. Хлопчик, у свої чергу, не має друзів серед своїх однолітків. Справа у тому, що він жив у заможній родині, ніколи не голодував, як решта дітей. Але все ще попереду. Спочатку мені було важко щось зрозуміти. Тут дуже багато описано дитячих фантазій і важко відділити вигадане від реального. Ближче до кінця все стає зрозуміло. Вся книга крутиться навколо переживань головного героя – дитини. Саме через призму його розуміння ми бачимо відступ польської армії, прихід радянської армії, потім прихід німецьких військ. Ми бачимо, як мирне село, яке мало бути раєм для маленького Юзя, стає пеклом для всього народу. Все ж таки, для мене книга виявилась заскладною. Дуже багато деталей, видіння, образи – мені читалося дуже непросто. Плюс чисто психологічно страх, моторошна реальність, тривога, передчуття чогось поганого – це не легенька книга для відпочинку. Обережно раджу, але будьте готові до важкого чтива.

"Пекло ввійшло до раю" Богдана Лебля - це справді магічна проза. Передовсім тому, що автор майстерно поєднує реальність та внутрішній стан героя, восьмирічного Юзя. Юзьо - син українки та поляка, живе у карпатському селі. Наближається Друга світова війна. І саме на цьому фоні розгортається й сюжет. Про ставлення українців до поляків, про тогочасний побут. Потім - прихід Червоної армії, потім - німців. Малий Юзьо відчуває інстинктивно прихід війни, іноді чує голоси. Роман автобіографічний, тож саме такими художніми засобами як переплетення фантазії та дійсності Леблю вдається дуже тонко відтворити внутрішній стан дитини. Бо якось по-іншому це справді було б важко. Тож для мене цей роман має найперше високу художню якість. Стилістика і форма викладу тут вдало підібрані. Текст наче манить до себе, щоб поринути в ту реальність, в ту магічну реальність. Без використання теми війни як способу шантажувати читача емоціями. Без пафосу та перебільшень. Лише тонкі душевні струни, які тремтять від вітру, який віщує війну... Рекомендую всім поціновувачам якісної прози!